

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	686
Творів:	10348
Рецензій:	15742

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Соціальна драма

Промені ночі (версія 16.04.08)

© d_mind, 07-04-2008
Срібний диск Місяця. Як завжди, в цю пору, він викотився на темну завісу небосхилу і поливав холодним світлом землю. Сон ніяк не брав у свої п'янкі обійми. Напевне він сам полинув у химерне королівство мрій, забувши про неї. Крізь пори шкіри виступав піт. Було то душно, то враз накочувалася легка прохолода, виштовхуючи тепло з-під ковдри. Кімнатний морок порушували слабкі удари механічного серця. Меланхолійне пульсування годинника кружляло у просторі, трішки стихаючи і знову посилюючись. Одяг ліниво сповзав з крісла. На столі та навколо, лежали, безладно розкидані, сторінки порваного щоденника. Паперовий саван вкривав німим спокоєм чорний труп переламаної ручки та декілька кольорових олівців. Не спиться. Ніч наче марево. Відкинувши ковдру, вона підвелася. Босі ноги торкнулися лакованої підлоги і повільно повели до навстіж відкритого вікна. Світлі штори слабко здригнулися від невидимого руху задушливого повітря. Тіло огорнуло бліде, молочне світло німих світил, зачарованих її красою. В обіймах похмурого суму, вона пірнула у білувате море небесних ламп. Довга темна тінь проникла в приміщення, крадькома видершись на стіну. Очі байдуже провели поглядом зоряний шлях. З губи потік тоненький струмінь крові. Повільно опускаючись з вологого підборіддя, темна краплина впала на груди – одна, друга... Губа судорожно здригалася від болю. До краю знесилена, лагідними руками, сперлася на підвіконня, легенько відсунувши вазон з фіалками. Горло стиснув спазм, язик занімів. Легені завмерли під важким зітханням. З очей стали падати солоні сльози. Вони повільно котилися по щоках і нечутно летіли, розбиваючись об віконну раму, виблискували немов кришталь у слабкому нічному сяйві. Каштанове розпатлане волосся ледь приховувало розпач на сумному обличчі. Пасма м'яко звивалися вздовж сліз, по шиї, накриваючи спину, плечі, груди. Кажани безладною зграєю полетіли на колір місяця, повільно звертаючи у напрямку старого, лисого бука. Сухі гілки простяглися до неба, ніби прохаючи про допомогу. Дерево повільно помирало. Тиша надворі здавалась неприродною, нагадуючи вакуум. Ніщо не порушувало її мелодії. Вдалині видніються спалахи блискавок. Гроза. Вона далеко. Навіть не чутно голос грому. Так хочеться, щоб вона прийшла сюди і охолодила цю теплу літню ніч, змила переживання і невимовну тугу. Він лежав. Посиніле тіло. Його льодяний образ, відсутній погляд досі в пам'яті. Може це був якийсь манекен? Просто злий жарт?! Ще сьогодні він останній раз провів її додому. Телепень! Він їй так подобався. Хотілося так багато всього сказати... Вони ж домовилися зустрітися через тиждень-два. Нетерплячий дурень! Чому? Навіщо? Для чого? Вона не могла збагнути чому раптово забрав себе від неї, від усіх, від усього. На її серце впав величезний камінь, скеля, яку здається, не зрушить ніколи. Його посмішка залишилася на порозі, а слова блукають по квартирі. Він загубив себе і тепер кличе її за собою. З останніми подихами до нього дійшло, що він робить та було вже пізно. Пролітали секунди, “Хонда” висіла між небом та землею – було ще достатньо часу, щоб думати. Але, чим більше він думав, то все далі віддалявся від корпусу мотоцикла, все ближче підходив асфальт. Хапаючи руками прозоре повітря, намагався загальмувати... Шолом мало не розколовся наполовину, тверда поверхня перебила хребет, переламала ребра... Смерть міцним поцілунком зімкнула повіки. Серед величезного натовпу прохожих зівак, бліда як колона, вона дивилася на нього. Хтось відвіз її додому. Навіть не подякувала, бо не зрозуміла як взагалі опинилася на місці аварії, не могла пригадати як потрапила назад додому... Поглянула на місяць. Його барви анітрохи не змінилися. Заплакані очі блищали наче скло. Вона завмерла, втупившись у висоту. Падали метеори. Це бажання загадувала не раз і воно здійснювалося, здійснювалося доти, доки він все не перекреслив чорним хрестом. За мить, жовті лінії зникли, розчинилися у вічності, не залишивши жодного сліду. Погляд втрачав різкість, зображення тануло. Від невидимих уколів всі нутрощі вивертало. Непереборний жаль пожирає душу. З усіх сил вона тримається, щоб не впасти. Кімната крутиться як карусель і вона бачить навколо себе божевільний танець різноманітних предметів. Гаснуть зорі. Ніч віддає останні пестощі, прощається потьмянілий місяць. Виснажена, помалу схилилася на коліна, голова болить, нічого не видно... Втративши свідомість, полинула в провалля... Її розбудили промені сонця та теплий літній дощ. Підвівшись, побачила на паркеті розкидану землю та квіти. Фіалки спокійно дивилися на неї немов тиха ніч. -=7.04.08=-
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

1
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nomad, 16-04-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Жан, 10-04-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Грет Кос, 09-04-2008

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Костенко Олександр, 08-04-2008

Згенеровано за 0.0102109909058 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Промені ночі (версія 16.04.08)

1

[ Без назви ]

[ Без назви ]

[ Без назви ]