Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45668
Рецензій: 89356

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Пригоди Сніговичка ( розділ 5-7)

© Олексій Тимошенко, 06-04-2008
Знайомство із Віктором Вікторовичем  Книголюбом

Віктор Вікторович  Книголюб не знав, що йому робити.
Він  сидів на своєму  пухнастому  ліжку і  думав про те, з чого починати прибирання, як  раптом  потужний та співочий  голос  дзвоника  вхідних дверей вщент розбив  його   живописні  міркування, перемішав і  зліпив  з них  дивовижну  мозаїку. Але не надовго.
Раз – і Віктор Вікторович   Книголюб  застрибав на ліжку.
Два - зіскочив з ліжка..... Ні-ні. Злетів. Просто злетів ! Бо  він  дуже  не любив, коли  його турбували   зранку та  ще  й напередодні Нового Року.  Хоча краще вже гості, ніж  батьківська акція під керівництвом тітоньки Тетяни Петрівни з назвою: «Прибирання!». Три  – натягнув  на свої пухнасті  ноги  волохаті  тапці - собаки,  і  пішов  до дверей. Ні, не пішов. Побіг !
„ Зараз  я розкажу вам  все, що  думаю з  цього приводу! „  - подумав він.
Однією рукою  повернув  коліщатко  замка,  іншою потягнув на себе  двері.
Дивно. „А де  всі? Я  що,  ще  сплю ?”
Очі  Віктора Вікторовича   Книголюба  не  знаходили  бодай  кого-небудь, хто  взяв  би на  себе  відповідальність  за  вторгнення  на його  територію, особливо  напередодні свята Нового Року.
Так. Нового Року.
- Вибачте....
„Га?"
- Вибачте !
Віктор Вікторович   Книголюб   подивився  перед собою. Перед ним з’явився Сніговичок.
-  Опля! Це  власне хто... або – що ?
Просто перед ним  стояв наш  Сніговичок, з оченятами – вугликами, з довгим червоний носом – морквою  та гарною усмішкою. Ще у Сніговичка були справжні  жовті черевики  (звісно не нові, але були вони ще досить пристойного вигляду), а на руках - справжні рукавички.  
„ Все  ясно, – подумав  Віктор Вікторович    і миттєво  закрив  двері, - схоже  я  ще не  прокинувся. Точно !”
- Вибачте...
«Треба  себе  вщипнути».
«А –а – а.»
Сказано – зроблено.  Віктор Вікторович   Книголюб  почухав  руку  і відчинив  двері.
- Так! - Книголюб   обережно висунув  голову, – чого треба ?
Сніговичок  схилив голову   і  тихо промовив:
- Вибачте  за  турботу.  Я шукаю Віктора Вікторовича Книголюба. Справа є до нього.
- Так ! – повторив Віктор Вікторович. – А ти...  ви   власне хто  будете ?
- Я ?
- Ви.
- Я – Сніговичок.
-   Сніговичок. Добре. Перший  раз чую таке дивне  ім’я.  Що я  тобі  скажу.... як  тебе  там?
- Сніговичок.
- Ага. Сніговичок. Годі  цих дурних  жартів. Знімай  свій  костюм  клоуна  (він  до речі  жалюгідний)  та  йди додому. Все. Розмову  закінчено.
- Виба....
- Годі !   Сказано ж. Іди  геть!
Віктор Вікторович  простягнув  руку  в сторону  і витягнув  вказівний  палець.
- Геть.
Книголюб   мовчки  дивився,  як  по коридору, схиливши  голову, повільно  поплентався Сніговичок.
- Агов,  ти... Сніговичок. Стій.  Ну, не   треба  цих  істерик. Чий  будеш?
- Як  чий ?
- З якого під’їзду?  Чи  будинку. Десь же  ти  живеш....
- А-а-а –а   та  це....я -  зі школи.
- Дуже  смішно.
- Нічого  й  не смішно.  Я ж кажу -  справа до вас є....
- Ну. Добре-добре, я  вже  в курсі. Так  чого тобі  треба ?
Сніговичок повеселішав.
- Мені бабусі –прабабусі сказали...
- А-а-а-а ... зрозуміло, - усміхнувся Віктор Вікторович.  - Ну, тоді  заходь, що  з тобою  зробиш. До речі, – простягнув   руку   цей дивакуватий хлопчик, - мене  звуть  Віктор Вікторович Книголюб, винахідливий...і володію сучасними комп’ютерними технологіями...і  гарно навчаюсь..  і багато читаю.. і завжди чемно вітаюсь.. та ще  і допомагаю, коли треба, нести важку сумку..

Cніговичок у гостях у Віктора Вікторовича   Книголюба

Вже в квартирі  Книголюб розгледів Сніговичка як слід.
- Слухай, - раптом  вихопилось у Віктора Вікторовича, - а ти .... схожий..  на.... та  невже....
Раптом  у Віктора Вікторовича Книголюба майнула одна дуже смілива, майже фантастична думка:
«Я чекав.... чекав...»
-  Невже.... нарешті...
- Що?  - не зрозумів Сніговичок.
- А ти звідки?   -  розгублено запитав  господар квартири  і показав пальцем правиці вгору.
- Як це?
- Звідти, мабуть, а я ж... от господар, - ляснув себе по голові Віктор Вікторович.  
- Їсти  будеш ?
- Не знаю, - злякано відказав Сніговичок.
- То  пішли  на кухню.
І вони пішли на  кухню.
-  Кави, чаю ?
-  А є морозиво?
- Ні, немає.
-  Тоді молока, холодного.
- Правильно, - зітхнув  Віктор Вікторович, – чаю  ж немає...
- Мені не можна чаю! Тільки холодного молока!
- А що,  і  у вас  теж   п’ють молоко? – поцікавився  він.
- Де?
-Там,  – і  Віктор Вікторович  знову показав пальцем  на стелю.
- Н-н – е  знаю.
Ось так Віктор Вікторович, винахідливий хлопчина, який володіє сучасними комп’ютерними технологіями...і  гарно навчається...  і багато читає.. і завжди чемно вітається.. та ще  і допомагає, коли треба, нести важку сумку, почав  спілкуватися із Сніговичком, якого прийняв за важливого гостя, як би це дивно не звучало,  із далеких світів, а для того щоб зрозуміти звідки – давайте піднімемо палець вгору і подивимось. Бачите? Ото ж бо й воно!
*                                                               *                                                    *
- Сніговичку, ти   того....не мовчи, розказуй,  як   ви там  живете, на вашому  Сніговому Альдебарані....
- Якому такому Альдебарані...- злякався Сніговичок.
- Ну, там. Як погода?
- З погодою  щось  відбувається  дивовижне, - бовкнув Сніговичок про всяк  випадок, - снігу мало.
- Ясно. А  у нас, знаєш  теж  – зима   як  осінь, осінь  як  літо...
- А літо?
- А  літо....  слухай,  ну  її,  ту погоду.
Раптом   їхню розмову  порушив  дзвоник  телефону .
- Це що ? – здивовано запитав  Сніговичок.
- Телефон. Хтось  хоче  з нами побалакати. Зачекай, - Віктор Вікторович   підвівся   і хутко  пішов  в  кімнату (ту , що менше).
- Так. Слухаю.
- Вітька,  привіт !
„ Федько Гнатенко”
- А, Федько.
- Як справи, старий?
- „  Невчасно, друже, невчасно.”
Федько - це   найкращий друг Віктора Вікторовича і  найціннішій учасник шкільного гуртка технічної самодіяльності.  Руки  в нього  і  справді  золоті, а голова -  ну просто  вмістилище усіляких   чудернацьких    думок, які  Феько іноді  намагається    втілити   у  життя  у  своїй творчій  лабораторії  - старенькому   гаражі .  
Саме  так     після  певних зусиль   були  створені  механічний  офіціант, що привозить  каву ранком  у  ліжко,  електронна борщеварка (її призначення очевидне), пристрій для  чистки  взуття  ( її призначення ще з’ясовується) і  багато  інших надзвичайно  корисних  і  таких  необхідних речей  в  нашому  сучасному техногенному  суспільстві.....
Тепер   всі  вони  лежали  в тому  самому гаражі,  звалені  в  одну  велику  купу і чекали  свого  часу.  Віктор Вікторович  щиро вважав, що Федько  сам  винен, бо  не  вистачає  в  нього  наполегливості, ну, не   може  він  доводити  до кінця,  до   фіналу    так би мовити,   свої  геніальні  витвори.
- Нормально, друже! Все  гаразд, -  відповів Віктор Вікторович  після  невеликої паузи.
- Ти що, Вітька, забув? У нас  з тобою сьогодні  заплановане випробування «Зоряного»..Крім того, в мене  є дві – три  цікаві думки, можемо обміркувати ...
- Ні. Не забув. Розумієш, Федько, в мене тут прибирання...
- Прибирання?! Сьогодні?
- Слухай,  Федько,  - раптом  промовив Віктор Вікторович,  – давай до мене!
- Зараз? А   Тетяна Петрівна ?
- Не має її. Пішла  в парикмахерську.  Думаю,  години  три – чотири   у нас є.  Так, що  давай . І  поквапся, в мене гості.
Через деякий  час  до  Сніговичка та  Віктора Вікторовича приєднався  Федько. Він  прийшов  швидко.
- А... це...що ...хто ?  - прореагував  він на  появу  Сніговичка, який  обережно вийшов  з кухні .
- Знайомтесь. Це - мій друг Сніговичок.
- Дуже приємно.....- розгублено  промовив Федір.- А..а...
- А це – Федько, видатний  винахідник та  геніальний  технік.
- Дуже  приємно,  – привітався  Сніговичок .
- А..а..а..
- Сніговичок   прилетів до нас   в гості  з  далекого Снігового Альдебарану. Правильно, Сніговичок ? – про  всяк випадок  перевірив Віктор Вікторович
- Ну, не зовсім. Власне я...
- От, бачиш, - Віктор Вікторович навіть не слухав Сніговичка.
Федько  був  настільки  здивований, що  Книголюб вхопив його за  вухо  і прошепотів :
- Ти що, негіднику, як гостя зустрічаєш ,га ?!
- Та я ..
-   Людина  прилетіла хтозна звідки,  за  тисячі  парсеків,  в іншу  частину  всесвіту можна сказати,  нажахалась усякого  дорогою, а ти....
- Я..я..
-  Слухай, Сніговичку,  -  почав Віктор Вікторович. – А  залишайся  у  нас. На  Землі. Гарно буде!
- Та я  і  так тут.. - спробував було сказати Сніговичок.
- Хлопці, а   давайте  краще ми  на  Альдебаран... – запропонував Федько.
  - До Сніговичка ?
- Так, до Сніговичка .
Віктор Вікторович замислився.
„А чому б і ні ?”
- Ну, не  знаю.... Якось незвично  мені.
- Буде  така  файна  подорож.... – одразу закричав Віктор Вікторович, - ми можемо прямо  зараз, долаючи  тяжіння  нашої   зеленої  планети, вийти  на  орбіту   та побачити з космосу   маленьких  чоловічків,  що  ніби  у  мурашнику   бігають за своїми справами.
- Так ! – закричав  Федько.
Це  було  так  незвичайно, так приголомшливо, що  Віктор Вікторович, не  зупиняючись, продовжив.
- Пролетіти крізь тернії до зірок,  подолати відстань  в  тисячі  парсеків, з тим  щоб  ступити  на трап  космічного  човна  і  закричати   на всі  легені : „ Вітаю Вас,  жителі  чарівної  планети  Сніговий Альдебаран,  до вас  в гості  прилетів  Віктор Вікторович, людина  і космонавт,  винахідливий...і володіє сучасними комп’ютерними технологіями...і  гарно навчається..  і багато читає.. і завжди чемно вітається.. та ще  і допомагає, коли треба, нести важку сумку..„!!
-Так !!!
- Так  в чому  ж справа, поїхали !!
- Полетіли!  - виправив   Віктора Вікторовича  його друг Федько.
- Полетіли !!!- підвівся  і Сніговичок.
- Куди  полетіли ? – знайомий  голос  виринув просто з повітря. Голос   рідної тітоньки  Віктора Вікторовича, яку його батьки залишили  доглядати за сином.  Тієї, що пішла  в  парикмахерську  і тепер повернулась.
Раптом Віктор Вікторович згадав, що він поки що не Віктор Вікторович, а просто Вітя
на прізвисько Книголюб. Так само і друг його Федько, школяр з яскравою фантазією.  Мріє  бути справжнім  винахідником.
А як же все  починалось гарно! В такій  піднесеній  атмосфері, що  панувала в  квартирі  останнім часом,   запитання  тітоньки   зазвучало якось неприродно і ніби напружено.
Вітя швидко глянув на Федька, той  на  Сніговичка,  Сніговичок   – на  Вітю..
Тітонька мовчки  дивилась на  компанію.
Першим  відреагував  на  таку  екстремальну  ситуацію  Федько, він просто підскочив зі  стільця  і промимрив :
- Доброго дня,   Тетяно Петрівно, як добре, що  ви прийшли!
- Так  куди  полетіли? – повторила  тітонька.
- На Сніговий Альдебаран, – тихо промовив Вітя. Голос  його   звучав  так само неприродно і напружено, як  і голос  тітоньки.
- Угу.  І коли, якщо це не  секрет.
- Взагалі то  - зараз.
-Зрозуміло..
„ Що ж тут  зрозумілого.”
   - До речі, знайомтесь. Це мій  друг Сніговичок
А це моя  тітонька  -  Тетяна Петрівна
- Дуже приємно, –    сказали вони  разом.
- А чому  такий  вигляд  дивний ? –поцікавилась тітонька. –  Палили?
- Ні. - заперечив Вітька,  - розумієте,   тітонька,  Сніговичок  наш   друг. Він прилетів до нас  з далекого  Снігового  Альдебарану, тепер от  я лечу...на  запрошення, зрозуміло.
Тітонька  уважно  подивилась на Вітьку  і сказала:
-Пішли, мандрівнику. Поговоримо.
Вони вийшли  з кухні.
- Так  куди   ти там зібрався ?
- Я ж  кажу. Мій  друг...
- Я це зрозуміла. І надовго?
- Ну, не знаю. Сніговичок , – гукнув  Вітька. Скільки до вас летіти ?
-Не знаю, можна пішки дійти.
- Бачиш. Не надовго. Тітонька, та не  хвилюйся ти так. Ти ж сама  говорила, щоб  я  знайшов собі в житті   цікаве заняття..
- Ну, казала.
- Ось, він  той  самий  єдиний  шанс, реальна  можливість..
- Можливість? Про що ти говориш, хтозна –куди  летіти з тим, щоб займатись незрозуміло чим. Летіти з якоюсь білою істотою. До речі, скільки коштує квиток ?
- Не   знаю.
- Не знаю,  – повторила  тітонька.
Раптом  перед   очима  Віті зарясніла  наступна  картина:
     ....Ранок. Сніговий  Альдебаран. Мирні  жителі  зустрічають першу людину. Квіти. Хліб. Сіль.
Білі  снігові  дівчата  танцюють  національний  танок Снігового Альдебарану. Федько  Гнатенко ступає  ногою  на  землю, вкриту снігом,  махає  рукою  і кричить:
- Вітаю  Вас, жителі  Альдебарану !!!!!!
„ Яка  жахлива картина !!”
Вони зайшли  у  кухню.
-  Сніговичку,  знаєш .....давай  наступного разу.. Лети мабуть із Федьком, без мене.
- А чого ж ! Наступного  так  наступного. Хоча я особливо нікуди  і не збирався.
Сніговичка і Федька  проводжали Вітька  і  тітонька Тетяна Петрівна.

Сніговичок і Сірий Вовк, Лисичка –сестричка та Ведмідь.

- Яке цікаве  місто! – міркував Сніговичок, розглядаючи  все навкруги. Так, це звичайно не подвір’я тієї школи, біля якої він  раніше знаходився. Там він був самотнім (якщо не брати до уваги  дітлахів), а тут... Тут стільки  усміхнених людей,  височенних будинків, що торкались своїми головами просто неба, різнокольорових машин, які кудись поспішали.
«Це так цікаво... От, наприклад,  ось ця гарна  споруда. –  Сніговичок  зупинився  напроти приміщення Центрального  Банку міста. - Що й казати  -  справжня окраса міста!» Побудований якимись іноземцями декілька років назад, він виділявся серед своїх братів - будиночків охайним виглядом,  особливою конструкцією, та й і блищав, як новенька копійка, бо був вкритий  блискучими дзеркалами.  Не приміщення, а одне  суцільне дзеркало! Тільки з дверима.
Ця споруда так  зачарувала Сніговичка, що він навіть  забув про те, що шукає Юрася Крапочку.
Раптом  неподалік від Сніговичка зупинилась старенька жовта та  подряпана машина. В ній сиділи якийсь дивні істоти.
Якби Сніговичок був знайомий із казками для дітей, він одразу упізнав  би у незнайомцях справжніх народних героїв – Сірого Вовка  та Лисичку –сестричку. Та Сніговичку в дитинстві таких казок не читали, можливо тому, що він і сам був героєм доволі казковим, а можливо і тому, що  не багато ще прожив на світі  - й один день не пройшов від його народження.
Отож, в машині сиділи  Сірий Вовк і Лисичка –сестричка. І вони пильно дивились на Сніговичка. За мить двері машини відчинились і  Сірий Вовк та  Лисичка –сестричка   постали просто перед нашим казковим героєм.
- О! Ледацюга! Гарний прикід! – зареготав Вовк.
- Дивись, Синяк, де це він  знайшов такий одяг? – поцікавилась Лисичка.
- А що, зі смаком!
- Ледацюга, ти готовий до справи?
-А я не Ледацюга, я...
-Бачимо, бачимо...- знову зареготав Вовк. –Ти – Сніговичок!  Навіть не думав, що в тебе така фантазія!
-Ведмідь!  - покликала Лисичка  і  стукнула по машині. –Вед-ме-ди-ку!
- Що, знову спить? – сердито запитав  Сірий Вовк.
-Ну, чого треба? –  пролунав голос з машини.
- Ти що забув, - підскочив Вовк до дверей, - ми ж на справу  йдемо! Навіть Сніго... тобто Ледацюга прийшов вчасно.
- На справу? Ну добре, – за мить із старенької  жовтої та  подряпаної машини виліз Ведмідь. В руках він тримав мішок.
- О! Це ти, Ледацюга?
-Я не ..
- Ну, годі, - обірвав розмову Сірий Вовк. - До справи!  Отож, у Банк!
-В Банк! – закричали Лисичка –сестричка та Ведмідь.  
Сніговичок трішки подумав  і теж  повторив:
-В  Банк!!!  


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Сніговичок і нові знайомства

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Ігор Скрипник, 08-04-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олег Derim, 07-04-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0553591251373 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …