

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	719
Творів:	10781
Рецензій:	16389

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Сатира й гумор

Шафа-2

© Антоніна Аністратенко, 06-04-2008
за шафою живе василь блакитний об шафу знову б’ється хвильовий простріленою головою й миттю із шафи падає на голову сувій. ІБТ Існує таке чарівне місце – шухляда. Чарівна вона тим, що це – єдиний (повторюю ЄДИНИЙ!) казковий предмет, що існує насправді. Ані скатерки-самобранки нема (то є дружина-бранка), ані чоботів-метро нема (то є китайське г-но). Натомість є улюблена усіма шухляда. Якщо вона – довга, то до неї складають незлічиму кількість речей, найчастіше – запланованих. Їх поміщається дуууже багато, лізе – до скону. Крім справ, залишених на післядощовий четвер (зауважте, без лапок) у шухляди складають непотрібні речі. Тобто речі, які автоматично стають непотрібними, бо спочатку їх довго шукаєш, потім – обходишся, а далі – глядиш – вже й не треба. Але трапляються містичні випадки. Містичні випадки, це коли речі, навмисно загублені, не зголошуються губитись. І гримають, і галасують точнісінько, як невипрані речі в рекламі прального порошку. Помітила я це відхилення від норми вже досить давно. Ось, наприклад, запханий далеко-далеко до шафки телефон починає нявкати (то дзвінок такий). Чого в цьому особливого? А-я. Якби ж то він раніше колись дзвонив. Знаєте, це просто закон життя: коли ви чекаєте важливого дзвінка – чекаєте-чекаєте-чекаєте – і безрезультатно, то візьміть телефон, сховайте у внутрішню кишеню і намиліть руки… Але я не про те. Про що ж то я? А, ось. Виникла у мене ідея. Знаєте, телефон – річ галаслива, то й не насторожив мене факт спротиву. Ідея ж моя полягає у виборі ЖИТИ. Аби втілити її у життя, доведеться багато чого змінити. Загрозливо-небезпечним стало моє спілкування з різного роду ґеніями. Не стільки саме спілкування, скільки його обсяг на одиницю часу. І не лише часу. Відомо, коли ґеніїв більше одного на км2 , то може розпочатись третій потоп. Чи якийсь інший апокаліптичний процес. А у разі мого спілкування хоча б з одним - рівновага системи вже порушується. Що й казати, коли геніальних творінь Природи більше ніж пальців на руках людини дочорнобильської епохи. Що й казати? Що? Й? Казати? ОК. Скажу. У шухляду їх! До кращих часів! Хай сидять собі – кавалки культури людства… Ха-ха! У моїй шафці. Аби шафа не гепнулась вдруге, треба якось симетрично позапихати. До речі, вираз «у шухляду» не має нічого спільного з у-шу. Поки-що… Симетрія в мене вийшла якась… за жіночою логікою. От. Я і так, і так, а в шухляду влазять лише троє, може четверо. Але якщо четверо, то зачиняти треба теж учотирьох. А ґеніїв мають зачиняти такі самі, отже краще троє в шафі, ніж четверо на волі. Зачинених в шухляді ґеніальностей робочою абревіатурою назвемо ВКА (века). Задля безпеки турбулентної зони, розсаджую цих світил «века» у різні комірки так, аби вони могли робити свою улюблену справу – плескати язиками. І тепер їм значно цікавіше: переміна місця, способу життя… Про це можна створити ще один монументальний твір. - Гей ти! - Сам такий. - Ти хто? - Яааа хтоо?! - Дуже приємно, яхто. Я – В. - Веее. Я тебе пізнаю. Від тебе несе усім, про що ти писав. - Не називай мене на «ти», а то я припиню забезпечувати ваше панство просуванням вперед. - Яке прасування? Тут поворухнутись нема як. Теж мені прання-прасування. То ти вже з кухні перейшов у ванну? - Господи мстивий! Файно. Та це ж К.! К.! Проявився насправді і в сучасні часи! Ти диви. І надовго збіглись твої часо-просторові координати? - Помовч. Йди ліпше перекладай щось з мови ацтеків. Маєш шанс потрапити у «Книгу рекордів Гіннеса» як письменник, який писав про те, що є, було і може статись на кухні, у ванні, в туалеті, вітальні чи в спальні. - Теж мені номер. Скоро, виходить… - Номер у тебе скоро виходить, навіть хутчіш, як ти його прочитати встигаєш. - І хто це там дідуся посмів розбудити? - Згинь, нечиста сила! - Яка тобі нечиста сила? О! В., К. Як живете? - А.! Ану віддай книгу, що я тобі 10 хвилин тому дав почитати. - Ось, прошу. - Як? Вже? - Така доля. Рік пишеш, а потім хтось 10 хвилин читає. - Так. Або 10 хвилин пишеш, а потім хтось роками вивчає в школі, ВНЗ, інституті післядипломної освіти, психлікарні, в моргу, в пеклі… В пеклі в хід йдуть, при зустрічі, щиросердні зізнання про «нічого поганого не хотів». Ага. То просто нечисті продукти, в яких усякі речі ховаються. - То не до мене. - Звичайно не до тебе. Хто в нас вітчизняними смаколиками займається? - То я маю щось з тією чортівнею зробити? - Випустіть мене відси! Тут двоє вар’ятів! - Ти ж про них багато писав? Ще не звик? Це може з кожним трапитись, але, на щастя, лише раз. Ти ж ніби теж у шухляді сидиш. - Я – ні! Я – знаходжусь. І взагалі, якщо Я – це випадковість. - Слухай, К., яка випадковість? І хіба ти губився, що нині знаходишся? - Правду каже В. Ти б краще постукав. Ти – найближчий до виходу. - Випустіть! Тут двоє вар’ятів!.. - Так нас ніколи не випустять. - А як сказати? Троє? - Натякаєш, що бог любить трійцю. - Але ми залежимо тепер від господині, а не від господа. - Який ти розумний. Ще скажи: від гаспида. - Слухай, В., а ти у космос літати не пробував? - Перевірити, чи там тебе також усі знають. Надто багато коштів на експеримент, А. Гітара ожила і стала дівчиною З карими очима. Тіні для повік морської хвилі Та темно-сірі вії. Пряме й жорстке волосся, Лірично-жвавий настрій. Якщо вже заграє – то заграється, Якщо мовчить – то згорблено-сумна. Гітара ожила і стала дівчиною. Поглянула навколо – і втекла. Лиш розгубила зоряне намисто. Вона була ожиново-терпка. - То хто є? Чуєш? - Мн. Файно. - В, ти просто… пошукати таких – не знайдеш. Легенда Вольво! - Зрозуміло, що… - Зрозуміло, що зарозумілі. - Хто? - Та всі присутні. - Ти, А., як найадекватніший діагнози прописуєш? Дивись під ніс, а не під ліс. - Крім того, хто здебілився, а хто й ні. Кажуть, для загального розвику, треба прозу писати. - Читати. - Що? - Прозу – читати. - А-а, знущаєшся? - Та ні, так кажуть. - Ти про себе у третій особі множини? Дуже мені С. нагадуєш. - Ні. Я – А. Береться до уваги справжня манія. Спочатку ніжно викрилити, А потім, коли до польоту остання Хвилина зосталась – викрити Найстрашніший пекельний гріх, Що його озвучити годі. Не втікай, у смертельній грі Довгі ноги не при нагоді. Тільки крила. А хто їх дасть? Якщо просто вмієш літати, Тебе зловить дорожній патруль І зупинить – бо ти без прав. Право не дають – беруть. Гаразд, а якщо поворот – лівий? Якщо насправді комахи поснуть При світлі фар, на деревах? Їм остогидло жовте світло, А ти нову береш право. Якби воно комусь вигідно, А так – стає правилом. Береться до уваги стадна манія Коронувати зміст у суті конденсований, А те, що навпаки – вночі чи рано Отримає, як гонорар, промову. А крила довго ждати не хотіли. Вони кролями в небо полетіли. І розгубили сніг – свої шерстинки. А хмари вуха міцно притиснули. - А-а, а-а-а, а-пчхи! Пилюка – страшне! Чого здоров’я не бажаєте? - А що то за письменник - здоровий? Он Леся Українка, Руданський, Клейст… - Я схожий на Українку чи, може, близнюк Клейста, україномовний брат… - Слухайте, К. і В., ви здатні хоч деякі коментарі тримати в таємниці? - Ні. Її авторське право захищає. - «Придурки», друге видання. - Просто «Тексти і візії», щось на кшталт великої критики. - Ідіоти. Сидять у шухляді й розводять полеміку. - Ти теж сидиш. - Але хоч деколи можу змовчати. - Звісно. Хто вже поведеться… національний герой, творець кількох національних героїв. - Чого це ви вдвох наїхали? Цікаво, сюди якісь друковані матеріали кладуть? У шухляду недбало запихають газету. - К., ти, як завше, пророк. - В., сама приязність. - Дайте почитати. - Цінуй кого хочеш, а газетою треба ділитися. - Нею діляться не в шухляді. - Ще такого не бачив, щоб редактор і автор видирали видання з рук читача. - Боже святий! Забери це від мене! Хочеш? - Не дай Творче. Геть. - Поверніть, богомільне панство, сюди. І гризіться трохи тихіше. - А.-пофігіст. От мені треба завтра бути… - Не будеш. - Зарізяки. - Нелюд. - Я ж казав – нагадуєш С. - Якби його сюди – ми б уже на волі були! - Тобто ми в тюрмі? - Ага. Вмикай диктофон. - Нашо? Я їсти хочу. - А я подзвонити. - Візьми репортер. - Розумно. - Слухайте, у мене більш нагальна потреба. - Перетворюємося у вуха. Це дуже цікаво. Градусник удома, Градусник на вулиці, Весняна утома, Молода вода. Ось температура Грає на околиці. Грає просто неба, А усе цвіте. Завтра сніг повалить І пригріє жовте; Облітають цвітом Скорені дива. Скільки днів зів’яне, Поки горицвітом Ніс гори займеться Й місяць трос прив’яже Аби було два? Два жовтеньких дзвони У зеленім листі І пряме шосе Просто в тьмяні хвилі Вічного обійстя Увірветься повінь Квітки і зорі. Місячна дорога При нічній сторожі, Відсвіт сонця вкине У малий ліхтар Квітка вранці світло Для зорі запалить. - Склерозне сонце. - Грамотний вірш. - Це ти кому? - Як кому ? – розгублено – автору. - А хто автор? - Хто? - Ти! - Ти! - Ти! Я н а д н і с н у ю с т і н и г р а ю ч и с т р и м у ю с к л о р і з и п р о м е н я м и п р о н и к а ю т ь п о к р и в а л а м и п е р е р и в а ю т ь б е з н а д і й н о с к л е р о з н і п р и р о д н і з в ’ я з к и с л а б к і д у м к и т и ш а в і є ти є - О! Ножиці! - Давайте повирізаємо літери, і граємо в слова. - Згода. Лише В. буде вирізати. - Я? Ніколи! - Боже, я повирізаю. - Сам і грай. - Так це ж твоя ідея! - А., я казав, що гратиму, коли В. вирізатиме. - Ф-ф-ф. Я – вирізаю, В. грає, ти – слідкуєш за чесністю. Посвіти. - Це неймовірно. - Що тобі, К.? - Чесність тут заблукати не могла. - Правда, це – ножиці? - Погрожуєш? - Ні. Правда? - Ну, ножиці. - Отже – це справді ножиці. - А ти їх питав, чи вони чесні? - Я ще до такого не дописався. - Тобто не допився? - Дивіться, а тут написано, що ми найліпші друзі. - Так і є. - Звісно. - Так. - Блін, темно. - То може вилізти якось можна? - Як!? - Не знаю. К., глянь – шухляда замкнена? - Не знаю. Сам дивись. - Зараз спробую. У моїй хаті ніколи нічого не зачиняють. Навіть зубну пасту не закручують. Деколи, розморожуючи холодильник, знаходжу мамині ключі від попереднього замка вхідних дверей. То був хороший замок, а теперішній або не відкривається, або не зачиняється. Цього разу я його якось закрила… - Ти коли відти вийдеш? - Постав чайник. - Я тут один? Бачиш, я у черзі стою. - О! Черга з тебе одного. - Ти який чай п’єш? - Я – кавовий. - Так. Зараз пошукаємо… кориця, це в пакетиках, що це.. а, зелений чай. - Де?! - …о, кава. - Слухайте, може ті двері якось відчинити? - Вип’ємо кави тоді… - У чужій хаті! - Досить! - … пити каву! - То пий чай! - … хазяйнувати! - Досить квилити, ніби тебе до змій запхали! - А ти темряви боїшся досі. - Чш! Витягати виткі враження Видається Вам врівноваженим? Виміри, векселі, важелі, Вишколи, вени. Вижити б! Важко вижати, вибрати, Винести, вміло взяти... Визирати все ж: «Ви - брати. Воля владна ваша!» Впізнай вираз вовчий – Вовченята вірять вовчиці. Веди, веди восковими водами! Відьми у відчаї, вогню по вінця. Кава збігла… Ars longa…друзі мої. Особливо відчутно це у шухляді. 29.03.08.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

не міг не відгукнутися
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олексій Тимошенко, 30-04-2008

...виконуючи аше прохання....
© Кока Черкаський, 30-04-2008

Згенеровано за 0.00971794128418 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Шафа-2

не міг не відгукнутися

...виконуючи аше прохання....