«Привіт, моя мала!
Ти, мабуть, питаєш себе, що тоді сталося? А я тобі скажу. Та перш, ніж сказати, я попрошу у тебе пробачення. Пробач мене! Не знаю, що тоді сталося. Та я тебе сильно кохаю. Не забувай мене. Прошу тебе! Будь ласка!
Ти таки здивуєшся чому я тобі написав листа. Розумієш, говорити я зараз не можу і не треба тобі чути мого голосу, написати у SMS — не вистачило б місця, а передавати через когось, то негречно, недоречно і небезпечно.
Ось тепер я можу і розказати тобі усю правду. Пам 'ятаєш, як ми чотири роки тому зустрілися? Спочатку ми були лише знайомими (ти купувала у мене книги), а потім стали парою. Не знаю, чи ти помітила, та я тебе кохав від того часу, як ти приходила до моєї лавки. Дні і ночі думав лише про тебе. А потім я набрався сил та розповів тобі усе. Пам'ятаєш, як ти здивовано дивилася на мене? Твої бездонні зелені очі огортали мене. Вони додавали мені рішучості. Від того дня я не міг прожити без тебе і твоїх очей ні хвилини, ні секунди, ні миті. Пам 'ятаєш, як ти просила мене не телефонувати тобі кожних півгодини? Я виконав і це твоє прохання. Пам 'ятаєш, як на твоє День народження я приніс тобі 49 білосніжних троянд? Це було на знак тих 49 прекрасних та найщасливіших місяців мого короткого спільного щастя з тобою. Все було добре. Доки я не дізнався про мій страшний діагноз. Про мою хворобу...
Два місяці тому я поїхав на обстеження до Івано-Франківська. Там мені сказали, що в мене рак крові. Спочатку я не повірив у це, але остаточно переконався, коли поїхав до Києва. Я не хотів тобі нічого казати. Не хотів травмувати. Я знав, що ти не перенесеш це. Ти усе приймаєш занадто близько до серця. Занадто близько... Можливо, це було би так страшно, якби це не була остання стадія. Можливо, мене могли вилікувати, та ми не маємо достатньо грошей на це. Просити у тебе їх — не ґречно. Тому я сприйняв це спокійно та належно. Пробач, що раніше нічого тобі не сказав. Пробач... Я просто не міг.
Того вечора я хотів захистити тебе від моєї болі, тому й покинув. Можливо, ти би колись згадала про мене добрим словом. Ти ж знаєш, як я тебе люблю, як кохаю. Сильно кохаю!... А пам'ятаєш, як колись до тебе чіпався якийсь хлопець? Я тоді тебе захистив. Якби не ця клята хвороба, я б завжди був з тобою, я б завжди захищав тебе, завжди був поряд. Ось тепер змушений залишати тебе на поталу всьому світу.
Ще тебе благаю — не жалій мене. Ніколи не жалій. Ти краще знайди собі когось набагато кращого за мене.
Мені важко лежати у лікарні, бо поруч немає тебе. Але я не хочу, щоб ти бачила мене таким нікчемним та хворим. Ти ще молода, ще знайдеш собі когось. Я не знаю скільки часу мені залишилось. Не знаю... Я лише хочу померти на місці, де багато води і сонця, де багато світла і тепла. Такого ж тепла, як твоє. Проте мені це не вдасться...
Бажаю тобі не залишитись самотньою на цьому світі.
