Подорож у дитинство
Дитинство…. Таке солодке і бажане слово. Вимовиш його – і тебе миттю огортає тепло, безтурботність, радість. Лише там почуваєшся у повній безпеці. Чому? Тому що впевнений : зараз прилетить Фея, заколише повітря, спокій, полонить усе довкола…. Яке щастя бути дитиною!!!! Скажіть це першокласнику – одразу ж почуєте у відповідь : «Хочу подорослішати!! Не залежати ні від кого! Не ходити до школи!!!!!» Дарма. Так і хочеться крикнути : «Ні!! Не рости!! Не кам’яній душею і вигадкою!!!! Вір у Діда Мороза, Попелюшку і закоханого.. Принца! Не відчиняй скриньку з емблемою : серйозність!! Зачекай!» Щодня, наближаючись до виходу, волієш не йти туди.. Та чи можливо залишатись дитиною вічно?? Так. І це чудово для власних дітей, проте незрозуміло оточуючим. На жаль.. Адже цей скарб дається лише раз і втрачається назавжди.
Зі свого світу дитячої безтурботності я винесла флакончик із нектаром, еліксиром. Компоненти надзвичайно прості, але неймовірно важливі. Чотири краплі любові, крапля наївності, дві краплі радості, шість крапель добра, три краплі безхмарності, п’ять крапель віри. Загалом, отримала напій життя і сили.
Крокуючи небозводом, дифузія забирає дещо із флакончика. Крапля любові розбризкується на недовіру, дві краплі добра випаровує оточуюча дійсність, три краплі віри зникає безслідно, дві краплі безхмарності осідає на долоні вітру. І, незважаючи ні на що, я люблю його, моє дитинство….
«Зорій, перлино!»
Вічне місто краси і добра
І бульвари, і сквери, і зорі.
Це дитинство мого корабля,
Де мандрує життя сивочоле.
Велична і водночас романтична батьківщина моя – Львів. П’ять літер наповнення, натхнення, кохання і теплоокого щастя. Скільки знає він таємниць, сповідей, розпачу і піднесення. Його велети – охоронці приховують скривджених або ж тих, хто потребує затишку. Каштани…. У їх обіймах моє дитинство нерозлучно мандрувало з посмішкою і витівкою. Алеєю часто замислювалося : «Чому небо синє, а пісок жовтий? Сонечко тепле, а вітер холодний? Мама низенька, а тато високий? І чому я – це я?» Та, відчуваючи подих інших друзів, воно миттю лишало відповіді на потім. Бешкетники – фонтани щоразу зваблювали прохолодою, простором. І дитинство, шалено радіючи, розбігалося, аби пірнути у воду…. Ага, розмріялося!!!! Хтось не пускає рученята. То матуся.. розповідає про поведінку, послух і непосидючість. А йому кортить летіти, крутити, майоріти!! І крокує на атракціони до парку. О! Це його найулюбленіший куточок, де усі забаганки стають реальними : і висота птаха розкрива обійми, і швидкість антилопи допуска до себе, а найголовніше – сміх і страх запрошують до потаємних кімнат. І воно радіє, лепече, що найщасливіше і вільне, як сон. Моє дитинство…. Ти стільки приховуєш особистого, відомого лише нам із тобою. Не відпускай мене, не поривай ниточки єднання!! Без тебе тьмариться світло, чорніє фантазія. Будь завжди!!!!
