«Що ж робити? - міркував Сніговичок, – де шукати Юрася? В якому –такому Старому Місті?»
- Юначе, а у вас костюм неправильний! – почув він чийсь голос. Сніговичок зосередився й побачив просто перед собою усміхнену жінку. – Ви помиляєтесь, такими Сніговички не ходили!
- А якими вони ходили? – здивувався Сніговичок.
- Вони не ходили такими замріяними! От що я вам скажу! Слухайтесь, друже, прабабусю Марію Петрівну!
- Ото ви вірно говорите, сусідко! – пролунав ще один голос.
Сніговичок озирнувся. Поряд з ним стояла ще одна бабуся. І теж усміхалась. Оце пригода!
Сніговичок стояв біля п’ятиповерхового будинку з червоної цегли. Неподалік від нього розміщувався невеличкий парк із височенними деревами. А снігу навколо було – сила-силенна! Він якось непомітно у своїх мандрах зайшов до тієї частини міста, де людей на вулицях було небагато (навіть напередодні свята!). І машин теж. А от бабусі є!
- Тоді були ще більш замріяними! – продовжила незнайомка. - Так що не соромтесь, можете ще помріяти! Це вам говорить прабабуся Надія Іванівна!
- Сусідко, - промовила прабабуся Марія Петрівна, - я звичайно, розумію, що ви колись приймали участь у шкільній самодіяльності, де виконували роль Снігової Королеви, але таки трішки помиляєтесь... Сніговички напередодні свята Нового Року ще мали таку гарну прикрасу як червоний шарф.
- Ні, сусідко, це ви, вочевидь, щось сплутали, бо, коли я виконувала роль Снігової Королеви ( і мала успіх, між іншим!), ви тоді сиділи вдома, бо посварились зі мною і три тижні не розмовляли.. Так що мовчить, як риба! Сніговички ходили без шарфів, але от черевики у них були точно не такі! Жовтих черевиків тоді не носили!
- Отож бо й воно! Як можна було взувати жовті черевики, якщо вони не пасували до червоного шарфа?
- Єгеж, Сніговичок, який себе поважає, вдягне тільки чорні черевики!
- Слухайте, - не витримав Сніговичок, - вам не набридло сваритись?
- А хто свариться? – щиро здивувалась Марія Петрівна.
- Дійсно, хто свариться? – здивувалась і Надія Іванівна.
- Як хто?Ви-и!
- Ми ?? – організовано та дружньо запитали бабусі - прабабусі Марія Петрівна і Надія Іванівна.
- Надія Іванівно, ви тут сваритесь? – поцікавилась бабуся Марія Петрівна.
- Що ви, Марія Петрівно, нехай в мене язик заболить! Я і робити цього не вмію! То може ви тут сваритесь, Надія Іванівно?
- Та ви що, шановна Марія Петрівна! Хіба ж ми з вами коли-небудь сварились?
- Ні! Ми ніколи не сварились, - організовано та дружньо промовили бабусі -прабабусі Марія Петрівна і Надія Іванівна.
- От і добре! – усміхнувся Сніговичок. – Я не люблю, коли є якесь непорозуміння.
- Молодець! – похвалила Марія Петрівна.
- Ви, юначе, робите успіхи, - підтримала Наді Іванівна, -я одразу побачила, що у вас є щось особливе..
- А ви напевно на Новорічний Карнавал?
- Я? Ні.. Я шукаю Юрася Крапочкіна, мого гарного знайомого, але не можу знайти...
- Крапочкіна? А що потрібен дуже?
- Потрібен! – кивнув головою Сніговичок.
- Не знаю, що й сказати, - сказала Марія Петрівна.
- А я знаю!
-Ви-и? –здивувалась прабабуся Марія Петрівна.
- Так, - відповіла Надія Петрівна, - знаю. Але не скажу.
- Не може бути!
- Може.
-А от не може бути!
-А я кажу –може!
- То ви, шановна сусідко, нас із Сніговичком просто обманюєте!
- Дуже мені треба вас обманювати! Я даремно свій час на пусті балачки не витрачаю!
- А я не витрачаю! Бо теж знаю, як треба діяти цьому симпатичному Сніговичку!
- Єгеж, - втрутився у цю суперечку Сніговичок, - не витрачаєте! Які молодці! Сказали б вже, що робити..
Бабусі - прабабусі після цих слів Сніговичка замовкли. Подивились одна на одну, потім на Сніговичка. А потім почали так швидко говорити, що наш герой ледве встигав ловити їх слова.
- То тобі, Сніговичку треба звернутися за допомогою до дуже чемної...
- Чи дуже скромної...
- І сором’язливої..
- І ненав’язливої..
-Веселої ...
- Кумедної..
- Небалакучої..
- Ерудованої..
-Бабусі-прабабусі...
- Надії Іванівни...
- Чи бабусі-прабабусі...
- Марії Петрівни!
- Так от я і звертаюсь до вас.. до обох.. за допомогою!
- То чого ж ти раніше мовчав!
- Так би одразу!
- Скажу тобі так, друже Сніговичку! – промовила Марія Петрівна. – Насправді, тобі може допомогти людина, яка є винахідливою...
- Володіє сучасними комп’ютерними технологіями!
- Гарно навчається і багато читає!
- Завжди чемно вітається і допомагає нести важку сумку!
- Це... Віктор Вікторович Книголюб.
- Єгеж, Віктор Вікторович Книголюб, який живе на першому поверсі в нашому чудовому будинку, в якому мешкають ще багато гарних людей (наприклад, прабабуся Надія Іванівна та прабабуся Марія Петрівна), ось в цьому під’їзді. В «другій» квартирі.
- Як добре! - усміхнувся Сніговичок.
- Ото й гарно! На першому поверсі, - повторила бабуся-прабабуся Надія Іванівна.
- А ми ще поговоримо!
- Правильно. Давно ми не бачились, сусідко.
- Що є, то є, – зітхнула бабуся-прабабуся Марія Петрівна.
Знайомство із Віктором Вікторовичем Книголюбом
Якби Віктор Вікторовича Книголюб дізнався б, якої думки про нього місцеві прабабусі, він би напевно зрадів. Адже приємно знати, що ти є винахідливим...і володієш сучасними комп’ютерними технологіями...і гарно навчаєшся... і багато читаєш.. і завжди чемно вітаєшся.. та ще і допомагаєш нести важку сумку.. Та для Віктора Вікторовича Книголюба таке знання особливої користі не принесло б.
Відверто кажучи, він дійсно був досить незвичайною та особливою людиною. Про це свідчить і те, що його сусіди ( і особливо прабабусі Надія Іванівна та прабабуся Марія Петрівна) називали його Віктором Вікторовичем. А між тим, цьому винахідливому і чемному Віктору Вікторовичу було одинадцять років, ще у нього був кирпатий ніс, який був надзвичайно чутливим до всіляких пригод, руде скуйовджене волосся і окуляри, крізь прозоре скло яких веселими вогниками блимали маленькі блакитні оченята.
Віктор Вікторович знаходився вдома, у квартирі №2 і перебував зовсім не в гарному настрої.
Якби прабабусі його таким побачили, вони напевно трішки змінили б свою думку про нього.
Справа в тому, що сьогодні у Віктора Вікторовича разом з його другом Федьком, який теж був винахідливим...і володів сучасними комп’ютерними технологіями... ... і чемно вітався ..і гарно навчався (хоча ні, навчався він вже не досить гарно, або ж зовсім не гарно!) була запланована одна дуже важлива акція, яка вимагала від них усіх їхніх зусиль та здібностей. На жаль, батьки Віктора Вікторовича були іншої думки щодо його захоплень. І вони теж запланували акцію, яку можна назвати: «Прибирання!».
Зрозуміло, що для Віктора Вікторовича така акція була непривабливою і просто небажаною. Хоча він був не проти прибирання, як такого, «але ж... а тут... як же так! ..о- хо – хо!... І що скаже Федько?»
