Вже десь годину лежить без руху, без пульсу, без думок і без реакції зіниць на світло, не треба лякатись і перебільшувати : «ВМЕРЛА!» (далі за сценарієм банальності: на-кого-ти-нас-покиииииинула-ми-тебе-ж-любилиииии), просто зламалась…
Фес лежала на ліжку в позі ембріона – спроба захиститись від чогось – наївна і безглузда , як і все інше, а може просто хотіла зігрітись. За вікном падав сніг, часом реверсивно - падав у прірву неба. Скляні сірі прохололі очі були широко відкриті і погляд ковзав на вікно, проходив шибку наскрізь і гинув в заметілі безвісти …кажуть, душа перший час залишається у тілі, і бачить…багато всілякої дурні кажуть! На ліжкові лежав коцик: Фес не вкрилась ним. У кімнаті було досить прохолодно, вікно ледь-ледь прочинене. Біля ліжка – альбом фотографій, чашка гарячого колись шоколаду, книги, вимкнутий мобільний, таблетки.
Ні, вона не вмерла, не треба так казати. Ш-ш-ш!… «…The dreamer is still asleep…», як шепотіли Coil .
Прозора шкіра гаптована сіткою голубих вен з королівською кров»ю, що виступила візерунком по краєчку вуха замість срібних сережок з яшмою – все одно гарно. Нігті зламані у метафізичній спробі вибратись зі свого вічного виміру – кімнати на 5-му поверсі з портретом Фес у теплих тонах на холодній стіні.
А сніг злітав з невдячної землі, повертався у вирій. Шкода Фес ніколи не вірила... навіть коли Він одного зимового вечора під небом кольору компоту з вишень перестрів її біля під»їзду і змусив подивитись у свої темні очі. Тоді Він сказав, що хоче, щоб вона залишила дитину, казав, що кохає її, Фес... Чомусь маловірство не віднесли до "смертних" гріхів, а дарма.
