Жила-була маленька дівчинка...
Ну, взагалі, правду кажучи, не така вже і маленька вона була. Але все рівно – жила-була. Любила вона читати письменника Іонеско, а слухати – гурти „Вій” та „Двері”. А коли до неї приходив один її знайомий, так вона ще й Хармса читати полюбляла, а Мерліна Менсона вони тоді так врубали, що сусіди під ліжка ховалися: всім відомо, що гарну музику слухати найприємніше саме з-під ліжка. А щоби віддячити добрій дівчинці за музичне просвітництво, сусіди, знаючи її небайдужість до „індастріал”, періодично свердлили стіни дрилем. Зазвичай, рано вранці або пізно ввечері – коли сама природа допомагала дрилю видавати найбільш чарівливі завивання...
Між іншим, якщо ось зараз хтось подумав, що звали дівчинку Білявка, то спішу вас розчарувати. Білявкою її не звали. А звали її... Дівчинка. Ось таке от невибагливе і в той же час – загадкове, було в неї ім’я. І ось значить сидить якось Дівчинка в квартирі сама. А оскільки сидить сама, то відповідно вона читає письменника Іонеско, а з колонок долинає шум дощу у виконанні гурту „Двері”...
Ось якби музика була іншою – ну, наприклад, Мерлін Менсон – тоді однозначно можна було б стверджувати, що Дівчинка вдома не сама, а зі своїм знайомим. Тим більше, що читала б вона тоді не Іонеско, а Хармса. Ну, а оскільки цього разу читала вона не Хармса, і слухала не Менсона, а якраз навпакаи – гурт „Двері”, то тут вже двох думок бути не може – сиділа Дівчинка вдома сама. Зовсім сама. Ну, ось буквально – жодної живої душі у всіх квартирі окрім неї не було. Якби хтось був, тоді вся наша історія була б зовсім іншою. Але ви не хвилюйтеся – наша історія зовсім іншою не буде. Тому що Дівчинка сиділа вдома сама!
І ось сидить вона собі, сидить. Шоколадку жує, посміхається і раптом...
Перегорають пробки!
Упс... прошу вибачення, с пробками якраз все було ок. Ми ж домовилися, що дівчинку звати Дівчинка, а не Білявка... Ну, тоді, значить, сидить вона собі з шоколадом в руці і посмішкою на вустах аж раптом...
Вінчестер на компі полетів!
Хоча ні, також не катить...
Ну, коротше, щось таке несподіване сталося – чи то годинник почав грізно бити північ (це о дев’ятій вечора!), чи то сова, яка пролітала повз будинок, почала бити крилами у вікно. Або взагалі – лампочка почала повільно-повільно згасати і відкидати зловісні тіні... Або може у сусідній кімнаті телевізор яа-а-ак увімкнеться! І по телевізору якраз новини передають і диктор зловісним голосом говорить... Не знаю, що саме він там почав говорити. Головне – що голос зловісний такий. Це раз. А два – телевізора і Дівчинки ніякого і не було взагалі...
Тобто ви зрозуміли основну думку – раптом відбувається щось несподіване та зловісне. І ото, значить, сталося це щось несподіване і зловісне, Дівчинка здригнулась. Повільно відклала книжку і огледілась навкруги. Встала, вимкнула музику (ви ще не забули, що перед цим вона слухала гурт „Двері”? А зовсім не Менсона. Оскільки, якщо раптом хтось забув або просто неуважно читав, то мені неважко буде нагадати, що це у Дівчинки так зазвичай заведено було: коли вона вдома сама, то й слухає собі свої „Двері” спокійно, а ось коли до неї навідується знайомий йойний, він одразу ж Менсона врубає на всю катушку. Відповідно виходить така хитра художня деталь: я просто кажу, що Дівчинка слухає гурт „Двері”, а ви вже одразу розумієте, що це не просто так я це сказав! Згадка цього гурту однозначно передбачає, що Дівчинка сама-самісінька вдома знаходилась!). І ось, значить, вимкнула вона музику (в неї перед цим гурт „Двері” грав – це, якщо хто забув), прислухається... І чує, що в кутку тихо-тихо працює радіоприймач і звідти...
Ні-ні, з приймача не музика „Дверей” долинає. І навіть не Менсон. Скажу більше: не Хармса з Іонеско диктор декламує.
Дівчинка робить звук гучніше і чує, як диктор каже:
- Дівчинко-дівчинко, Труна-На-Колесах вже в’їхала у твоє місто.
Здивувалася вона, звідки це на радіо знають, що її звати – Дівчинка? Здивувалась та злякалась.
А по радіо продовжують нагнітати атмосферу: „Дівчинко-дівчинко, Труна-На-Колесах вже під’їхала до твого мікрорайону та шукає твою вулицю”. Дівчинка ще більше перелякалась – звідки на радіо можуть знати, де вона живе? Бо ж вона тут навіть не прописана!
А з приймача тим часом: „Дівчинко-дівчинко, Труна-На-Колесах вже під’їхала до твоєї вулиці та шукає твій будинок”.
Дівчинка взагалі зблідла, зубами стукає від страху...
А голос диктора підливає олії у вогонь: „Дівчинко-дівчинко, Труна-На-Колесах вже під’їхала до твого будинку і шукає твою квартиру”.
Дівчинка намагається подзвонити в міліцію, а телефон не працює. Тоді вона починає носитися по хаті шукаючи, чим же себе захистити. Вивертає шухляди на кухні, розсовує ножі кухонні по кишенях, на шию два ланцюжки срібні вдягає: всім відомо – срібло від усілякої нечисті захищає. Намагається молитви згадати... Бере крейду, починає коло навкруг себе креслити. Та не одне коло, а – побільше, побільше! Щоб напевно спрацювало! І ото, значить, стоїть вона перед дверима: в одній руці ніж, в іншій – цеглина, яка на балконі лежала, на шиї два ланцюжки срібні, з кишені ікона стирчить про всяк випадок... Але все одно розуміє Дівчинка, що ніяк вона проти Труни-На-Колесах вистояти не зможе...
Аж раптом їй в голову приходить геніальна ідея!
...А тим часом Труна-На-Колесах уже піднімається ліфтом. Відчиняються двері і вона, поскрипуючи колесами, повільно під’їжджає до квартири, де мешкає Дівчинка. Ось Труна-На-Колесах під’їхала впритул та дзвонить у двері. Здається, що відлуння дзвінка розноситься у мертвій тиші всім будинком. Труна-На-Колесах вже смакує розв’язку!
Труна-На-Колесах дзвонить у двері ще раз. І знов зловісна луна розноситься будинком. А над дахом будинку воронка така величезна починає крутитися! Як у фільмі „Ночной Дозор”!
Труна-На-Колесах дзвонить у двері втретє! І цей похоронний дзвін чути вже навіть на вулиці, де у нічній пітьмі перехожі шарахаються в сторони і з жахом розбігаються хто куди.
І в цей момент Труна-На-Колесах розуміє, що нічого не зможе вона зробити з відважною дівчинкою. Розвертається вона і, так само поскрипуючи колесами, їде геть, розчиняючись у пітьмі.
Ви спитаєте, а що ж таке вигадала Дівчинка, щоб її не забрала Труна-На-Колесах?
Ха! Нізащо не здогадаєтесь!
Гаразд, так вже й бути. Я вам розповім.
Коли Труна-На-Колесах подзвонила Дівчинці у двері, та їх – НЕ ВІДЧИНИЛА!
Ось Труна-На-Колесах і не змогла до неї дістатися!
Най це буде наукою усім маленьким (та не дуже) дівчатам: не відкривайте ваші двері всім підряд!
