50 плюс 50. Ітого рубль. Плюс то шо минулого тижня – шість двадцять.
В баби на тумбі позичив гривню – всього сім двадцять.
Не вистачає.
Можна сказати, що збираєм на подарок хімічкє.
В жовтні. На свято революції. Ага. Отпадає
- І шо, в Мосійця є?
- Є.
- Гриня, не бреши. Він же задрипок перший!
- Хай мене ваш Тузік покусає.
- Та нашо йому той бамбінтон? Мух по стелі шльопать???
- Не знаю. Но шо є то є. Неоспорімий факт.
Ми сидимо на цеглі, що Реви привезли строїться та так і кинули.
Розвожу колінки і стискаю знов – і чого ті штани рвуться в самих отвєтствєних місцях?
- Одна буде в тебе. Одна в мене.
- А воланчік?
- Гм. У Редьки.
- Значить з нас по двадцять, а з нього десять.
- Да Міша? А як грать, то він тоже буде десять хвилин. А ми двадцять??? Дзуськи! Перший же заплаче. Так шо дерем з Редьки більше!
Пишу в зошиті:
Озерянський -18
Гринько – 18
Редька Андрій – 13.25
Одобрямс!
Коли м граємо, в ладі програє завжди Вербицька. А коли вона програє, то реве і шморгає. Хоча бачили б, як вона тікала від Василя Петровича, коли той застав нас на баштані! – гепард а не дєвка! Тіки коси мотляються, як крила. Чи як хвости лемурів. Чи як хоботи. Ні, чула б про хоботи – образилась. Як крила!
Ми тоді тікали, як підірвані, в Гані згубилась босоніжка. До ночі шукали ї в соняшниках, в рівчаку. Шукали навіть в мурашнику, але там самі мурахи. Шукали, бо тьоть Іра Ганьку не вбила би, але покалічила точно. Не знайшли. Сиділи і плакали під забором вдвох – Вербицька заливчасто, голосно, протяжно. Я – за компанію, тихо і стримано.
А потім вийшла Ганькина мама і сказала :
- Що кричите, собаку збудите. Ідіть їсти борщ.
