Мене звати Йойкало Устим Харлампійович. Мій батько Харлампій Устимович Йойкало нарік мене так на честь діда – Йойкала Устима Харитоновича. Не знаю чому, але весь наш рід все село вже досить давно прозиває хуйовим, а мене, татка й дідуся в школі не інакше, ніж хуями не дражнили. Вчитися в школі було добре. Я любив історію і книжки про індіанців. А ще мені подобалося читати про видатних мореплавців. Однокласники знущалися наді мною, але я не зважав, щоправда, одразу після занять біг додому і читав, читав, читав… Одного разу мені втрапила до рук книжка про Христофора Колумба. От і людина, скажу я вам – в таку далечінь попер і не злякався. Зараз я виріс і хочу одружитися. Мою дівчину звати Саша – вона гарна і вміє вирізати з кольорового паперу сніжинки, знаєте, такі, що їх під Новий рік на вікна ліплять. Ми ходимо з нею до парку в райцентрі і їмо булки з родзинками. Я люблю її. Вона теж мене любить, але, не так сильно, як я. Сьогодні ми посварилися – я розповідав їй про те, що захоплююсь Христофором Колумбом, і про те, що, коли в мене народиться від неї син, я б хотів назвати його Христофором. А вона чомусь почала з мене кепкувати. А ще сказала, що бути хуєм мені і всім моїм близьким на роду написано, чомусь зле посміхнулася, лишила мене самого, а згодом поїхала із Дмитром, це син нашого бухгалтера з пошти, кататися на його Яві. Мені стало так прикро, що в мене нема мотоциклу і я, ледь не плачучи з розпачу, пішов додому, а там заховався на горищі і став гортати татків армійський альбом. Татусь був у фуражці, веселий і його всі поважали і ніхто не дражнив. А потім прийшла мама і сказала, що вмер дід Устим. Я плакав і мама теж плакала. А батька не було, бо, коли діда відвезли до лікарні, він побився з Петром Івановичем, який був п’яний і казав людям, що скоро в селі на одного хуя стане менше. Зараз татко відбуває 15 діб, і певно нічого не знає про дідуся. Після похорону обов’язково розкажу йому, що попрошу свого майбутнього сина Христофора, назвати мого майбутнього онука на честь діда Устима. Мама назвала мене мрійником, і сказала, якщо я це зроблю, то мій онук буде найщасливішим на світі хлопчиком. Навіть щасливіший за мене і мого майбутнього сина, а потім знову заплакала. Я не зрозумів чому, але вже зараз впевнений, що, як там не буде, все рівно зроблю задумане.
