Одного дня, я придбав собі телефон. Тоді всі так робили. Та за деякий час у ньому почали з’являтися якісь голоси. Спочатку небагато, два там чи три, потім більше. Пам’ятаю, що перший був дуже подібний до голосу мого батька. Тільки батько живе далеко, в темній, порожній квартирі з запиленими книжковими полицями і напівсліпим котом. Раз на рік я буваю в нього, щораз переконуючи залишити все і перебратися до будинку перестарілих, там і доглянуть, і все ж ніби серед «своїх». Він не хоче. Та я не поспішаю, добре знаючи його неквапливу, розмірену вдачу. А голос в телефоні все озивається по вихідних, розпитує про мої справи, цікавиться погодою і трохи сучасною літературою.
Дуже зручно мати з собою чийсь голос.
Достатньо лише натиснути потрібну клавішу і за хвилину ти вже чуєш його. Щоправда деякі голоси дуже вередливі. Схожі на моїх тіток, постійно жалілися на погане самопочуття і мізерну пенсію, бабуся хотіла ще раз побачити мене перед смертю, двоюрідний брат цікавився оптовими цінами на взуття і молоко. Доводилося постійно розмовляти з ними, щоб не зникали надовго, ображено прокидаючись лише на мій день народження.
Якось ввечері страшенно закортіло почути голос, схожий на голос дівчини, якій колись зізнавався в коханні. Я встав і підійшов до вікна, щоб відкрити його, бо в кімнаті було досить задушно. На вулиці йшов дощ, перший осінній дощ. Зазвичай мені видно людей у вікнах будинку напроти, а тут все заховала густа, холодна мряка. Самотньо… Настільки, що я подумки погодився подзвонити голосу тієї дівчини і спробувати розпочати все спочатку. Вона довго не відповідала, потім мовчки вислухала мене, ледве впізнавши. При цьому їй постійно заважав інший голос. Таке інколи траплялося – декілька голосів одночасно, але цей був справжнісіньким нахабою! У трубку було добре чути щось схоже на нетерплячий чоловічий голос, який шепотів різні непристойності. Я розумів, що це лише голоси, та все ж неприємно, коли хтось говорить тобі: «Давай залишимося друзями».
Голоси призначали мені побачення, запрошували до себе, повідомляли про звільнення, читали вірші і навіть цілували на прощання, словом, вони стали для мене рідними, можливо навіть більше ніж ті, на кого вони були схожими.
Іноді голоси зникали, на місяць-другий, деякі й на рік, але неодмінно поверталися. Хоча…Були й такі, що зникли назавжди, але мені чомусь сумно про це згадувати. Завжди несподівано, піднімаючи мене на світанку, опівночі, будь-коли, будь-де зовсім різні голоси повідомляли про те, що одного з них більше немає… Боляче… Довго не міг повірити в те, що більше не почую голосу, дуже схожого на голос моєї матері.
Але життя триває і, натискаючи різні кнопки, я знову чую багато голосів. Вчора я випадково набрав не ту комбінацію і познайомився з новим. Її звати Христинка, вона любить морозиво, цвіт соняшника і старі радянські фільми .
Одного дня, я придбав собі телефон. Хтозна що з цього всього вийде, але сьогодні я вперше нетерпляче чекаю на дзвінок. Врешті-решт, хтось напевно теж хоче почути голос, дуже схожий на мій.
