| © Василь Триндюк, 28-03-2008
|
-А, знаєте, що, колеги, хоч і, як кажуть, що добре сидимо, але щось я себе якось не так почуваю. От, заявилася у мене, паньмаш тут, одна ідея і дуже стрімко переходить у нав`язливу. Аж ніякі, окрім однієї єдиної, думки не можу докупи стягти. Що, і у Вас те саме, Миколо Семеновичу? І в тебе, Василю? Та, ви, що? Це ж дуже цікаво... Звичайно із наукового боку. Ну, Теорії Відносності, наприклад. Але, пренія у такий момент чомусь завжди ведуть до підвищення відносної вологості репутації зокрема аж до 100 відсотків. Отож, пішли вже всі разом та якнайшвидше, паньмаш тут.
А морозяка ж там надворі, аж бувалий штахет рипом репається. От, знаєте, що:
А, нікуди ми, паньмаш тут, з теплої хати не підемо. Бо, як на такому морозі, то будь-який просцатит веде прямісінько до простатиту. А вітряка там, он такий лютий, мов білий ведмідь у схарапудь . Як ухопить, ото, за саму пудю, то вже й, паньмаш тут, не відчепиться. А, як від усього цього, мов той штахет репнуть і пропадуть всі доступні можливості? Коротше, хто як хоче, а я зараз надвір на двір нізащо не піду.
-І куди ж, ото, Григоревичу, ми всі оте що робити будемо?
-Не бійсь, колеги. Там, он в сінях, біля мітли та віника дикою вуткою гніздиться тещине старе відро. І, якраз це у неї саме для таких справ, паньмаш тут,, під час складної метеорологічної обстановки.
Та, от Ви мені скажіть, Миколо Семеновичу і ти, Василю:
Що можуть робити одночасно троє мужиків і не можуть троє бабів?
-Стара байка, мов бульбина кухвайка.
-Ну, я й ні на мить не сумнівався, що тобі, Василю, як колись історику, звичайно й це відомо. А от у красі та гордості радянської міжколгоспної фізкультури та ще арміського спорту паньмаш тут, я зовсім не певен. Що, Миколо Семеновичу? А, таки й не знаєте.
-Та не знаю-не знаю. Не тягніть вже. Бо ваші пренія ведуть до запренія.
-Добре, тоді я вам скажу:
Троє жінок, на відміну від такої ж кількості чоловіків, паньмаш тут, однозначно не зможуть справити писанину на одне відро!
-Ги-ги, гими. То пішлись тудись і ми.
-Добре-добре, пренія-вбік!
-Наскільки одразу легше жити стало, паньмаш тут... Як наш сільський йог, знахар і віщун Кунделіні каже, що мов після глибокої медо... меду... менди...
-Медитації, Григоревичу!
-А, медитації, паньмаш тут. Точно! А то я вже згадувати почав, оту, сестру, Віні – Пуха, тільки, паньмаш тут, брунетку скрізь і повністю...
Да, відчувається Ваську, що ти, хоч і тракторюга, але із наших, з освітян. Проступає, паньмаш тут, інтелект побіля подекуди.
А, тепер, шановні колеги, як кажуть китайці:
Треба зберегти лице.
-То, Ви, що макіяж на вутятині нанести на обличча пропонуєте, Григорію Ігоревичу? Звиняйте, але я зовсім не сечопивець.
-Та, самі, Ви, даруйте мені, сечопийця, паньмаш тут! У Вас, що електрони за елерони заплуталися, шановний колего?
-Ну, Ви ж самі таке сказали...
-Самі... Та, щоб я колись та вмістом вутки своє табло протирав, вже не кажучи про причащання вустами сахарними? А як же їх потім перед невинними і чистими дитячими обличчями, осяяними невтамовною спрагою до знань, розтуляти? Та, паньмаш тут, ніколи у житті! І, взагалі, я ж зовсім інше мав на увазі. А Ви, не дослухали і вже підійшли аж чисто по–професійному.
-Хто, я?
А що, хіба ні? Ще скажіть, що у теперішньому курсі шкільної фізкультури та валеології, паньмаш тут, теми сечопийства і немає?
-Немає!
Ну, тоді, а чи не є, особисто Ви, паном Хлєстаковим із Уринбурга?
-Ви, що вже так впились, що забули як я називаюся? То скажу:
Микола Семенович Нетудинатха. І прошу любити не жаліти.
-А звідки ж тоді таке глибоке та ґрунтовне, паньмаш тут, знання предмету? Мовчите?
-Та вже майже всі слова повтікали руки на Вас розчухувати...
-Ого... А, то ж, Ваша попиває, Миколо Семеновичу... Згадав, Ви ж колись самі мені сказали... Ну й на здоров`я, хоч і без усякої закусі приймає. Але, як колега і, найперше, друг сердечний, паньмаш тут, то якнайщиріше пораджу:
Цілунками тепер, паньмаш тут, не зловживайте. Щоб вона з Вашими ерогенами своїми естрогенами підступно не виробляла. А, щодо ж мене, то це аж зовсім не мій предмет. І, взагалі, паньмаш тут, малося на увазі зовсім інше. Збили Ви мене з думки, Ваша Встятість...
-А якщо зараз дати тобі та й прямо у рило свиняче?
-Кому? Мені? Тобто, у це лице добре й статечно–благородне? Колезі Вашому, куму, друзяці сердечному, паньмаш тут, зразковому сім`янину й батькові двох повнолітніх діточок і така дяка й шана? Га, Миколо Семеновичу?
-А, що ж Ви ото таке мелете? Вже он аж зовсім всі межі перемежало.
-Ну, Ви, й гарячий, паньмаш тут, мов у купі гній коров`ячий...
-Ти, що знову?
-Вибачте, вважайте, що ми з Вами одне одного, паньмаш тут, не зрозуміли, але тепер вже такі квити, що гарні, мов ті квіти.
-Добре. Ваші вибачення прийняті.
-Ну й чудово... Да, отож, я ж, взагалі, про китайський вислів казав, щодо втрати лиця. Тобто, у нашому випадку це, паньмаш тут, як співав Утьосов:
Лопні, но дєржи фасон.
Ото й ми з вами... Звичайно причини у нас були, паньмаш тут, воістину світлі та суворо значущі, але, наші прості односельці можуть геть не зрозуміти благородних прагнень авангарду, паньмаш тут, місцевої інтелігенції до міцного статевого здоров`я. Почнуть задавати одне одному питання на кшалт, і чому, ото, троє здоровеннецьких мужиків, а мов та столітня бабця, паньмаш тут, припадають та на відро?
-А, чого ж, таки можуть.
-Отож, і подумають, значить, що не встигла потенція дременути і одразу впав, а недобьог, паньмаш тут, підступно й напав. І усьо! А, ми ж то? А, ми, насправді ще ого-го! Але поговір по селу, то страшна штука, а особливо, якщо від моєї дорогої тещі витік інформації станеться. А, у її роті, паньмаш тут, пітьму від світла ще не відділено.... Чорнющий наклеп сажею на нас осяде геть неомийною...
Коротше, треба тихенько знищити увесь можливий компромат, паньмаш тут. Тобто, треба одним махом і ювелірно, щоб без зрадницьких патьоків у сінях та на порозі, вихлюпнути відро через вхідні двері та на тещин квітник. А там хурделиця рятівна швидко й надійно нашу чоловічу таємницю обілить, паньмаш тут, і покриє.
Три–чотири... В десятку. Аж самому удівітєльно, паньмаш тут. А що?
-Та, Ви, Григоревичу, прямо снайпер якийсь.
-Ага. Отож, по-снайперськи влучив. Хоч і в біле, але, паньмаш тут, не в молоко. І з цілою клумбою квітів у фіналі, тобто, теща влітку...
Доречі, це мене ще у армії відмінно поціляти навчили. І, взагалі, на службі був я, паньмаш тут, відмінник бойової і політичної підготовки. Навіть старшого сержанта отримав у нагороду. Цілого генерал - майора врятував, паньмаш тут, а не курячу лапку...
-То розкажіть, куме.
-Ага, залюбки послухаємо. Ось тільки остограмимося задля достойного розповіді збудження уваги спочатку.
-Годиться, наливайте усім, Миколо Семеновичу. Будьте на цьому столі центральним наливаючим.
-Готово.
-Ну, будемо здорові!
-Будемо!
Ну, а тепер склали руки на партах і уважно слухаємо, паньмаш тут, вчителя...
Отож, до армії я ДТСААФ скінчив на водія і на службі мене майже одразу посадили за кермо. Спочатку ЗІЛа водив, а потім, як генеральський шофер, мій земляк, йшов на дємбєль, паньмаш тут, порадив командиру на заміну мене обрати. Генерал-майор й погодився. Хороший був мужик комдив, простих солдатів ніколи без толку для себе не кривдив.
Коротше, якось забирав я генерала від його однополчанина, паньмаш тут, командира сусідньої частини. Сів комдив у машину і ми поїхали. Тільки-но від`їхали з кілометр від їхнього КПП, чую з-за спини команду:
Стань, паньмаш тут, Григорію!
Зупинився, ото я, відчинив дверцята, а генерал прожогом збіг з насипу дороги і почав криком виганяти із себе надвір однополчанинове частування... Як закінчив вигони, то ми й рушили далі. Заїжджаємо до нашої частини, а на КПП доповідають, що прибув командуючий округом, паньмаш тут. Генерал і командує мені:
До штабу!
Наближаємося, а командуючий саме на порозі і вже когось пеком пече. Плавно стаю, бігом відчиняю командиру дверцята, він вилізає з машини... І тут, я помічаю, що у нього бідолахи, паньмаш тут, спереду права пола шинелі й холоша з черевиком дружно тримають рештки успішно спровадженої в дорозі назовні, паньмаш тут, однополчанинової гостини. Якийсь вінегрет олів`ястий яскравими фарбами розкішно буяє і...перегар на гектар... Ну, думаю, влип товариш генерал, мов простий капрал. Але, хоч і не в бою та, все одно, треба командира, паньмаш тут, рятувати. Я мерщій стаю між командуючим, що вже почав косувати у наш бік оком, та генералом, рвучко кланяюся командирові майже до асфальту і ревом реву зображуючи стрімке виверження, паньмаш тут, вулкану під назвою Ригувій. Тут всі, мов по команді повертають до нас голови. Мій комдив сердито кричить:
Да ти чьто, паньмаш тут, охренєл, боєц?!
І почалося...
Коротше, поки був у нас командуючий, я сидів на губі, паньмаш тут, чекаючи губи. А тільки – но він відбув, то в той же день отримав місяць відпустки додому. А як повернувся, то з єфрейтора, паньмаш тут, став одразу аж старшим сержантом. Дуже залюбив мене після цього випадку генерал. Служба одразу сальцем заблищала і медом потекла духм`яним. А, як прийшов час на дембєль, запропонував він мені залишитися і поступати до військового училища. Та я, паньмаш тут, дурило дурильське, відмовився. Відітє лі, плани мав інші. Педінститут мене манив сяйвом, паньмаш тут, очей тьми студенток своїх... Да, п`ять років лайфу у кайфу, а тепер інтерференція, кавітація, геморой та професійна деформація...
-Не нийте, Григоровичу, бо на додачу до цього надбали ще й багато доброго та хорошого.
-Твоя правда, Василю. А тепер, давайте, паньмаш тут, як мій знайомий батюшка отець Онуфрій каже, возліяніє справимо. Наливайте всім, шановний пане центральний наливаючий.
-Готово.
-Отож, вип`ємо за те, щоб всі можливості, що й так на список дарує нам Доля, не репнули по нашій недолугій волі, мов той штахет на доброму, паньмаш тут, морозяці.
(збірка "Історії Малої Історії", 2007)
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
