У мене серце впало. Ні, воно не розбилося, його не защtмило, воно просто впало і закотилося під стіл. І тепер лежить моє серце під столом, поруч із куском ковбаси, який вчора вечером впав, коли я по якійсь невідомій причині метушнулась рукою і розбила чашку з кавою. Скло також лежить біля мого серця, і кава, яку я досі не витерла темніє солодкою плямою. Чому я це все ще досі не прибрала? Бо, немає серця більше. Нащо прибирати, якщо серця немає. Лежить серце і навіть не зітхає, йому незручно, в нього вже все заніміло, йому бридко покриватися пилюкою, але воно лежить.
День Четвертий
На другий день серце ще хотіло їсти, а вже не хоче. Так хотілось наповнити порожнечу, так хотілось відчути щось гаряче, а потім солодке всередині, так хотілось чимось все це запити. Уявляло серце, як буде лежати на пляжаж і тихенько мліти, уявляло, як буде летіти вниз з парашутом і вириватись із моїх грудей. А тепер все. Лежить і ніби спить.
День Восьмий
Серце більш не може спати. Воно лежить і дивиться у кришку стола. Воно бачить, як павук снує своє павутиння. Раніше серце одразу б застрибало від страху, а тепер йому всеодно. Кусок ковбаси починає покриватися мохом, кавова пляма більше не блищить.
День Двадцять Перший
Я стаю зі стільця і розумію, що у кімнаті дуже брудно. Розбита чашка, коричнева пляма, кусок ковбаси. Беру віник, і вимітаю все це з під стола. І що це? Це моє серце? Воно померло. Від голоду.
