

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	720
Творів:	10809
Рецензій:	16413

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Мініатюра

Дивна пара з одного метро

© Олеся Кравчук, 27-03-2008
Вони заходять до метро і одразу можна зрозуміти: те, що коїться зараз у їхньому спільному житті можна назвати лише одним словом – “криза”. Їй близько двадцяти, йому стільки ж. Вона постійно стискає губи і, здається, намагається забути все, що між ними було, хоч він досі стоїть біля неї і ба, навіть намагається щось пояснити. Дівчина слухає, все ще окресливши на своєму обличчі той неприступний погляд зі стиснутими губами, проте з виразу обличчя видно, що їй таки цікаво почути хлопцеві слова. Я ж не вловлюю жодного речення чи півслова – лише сиджу навпроти у тому ж вагоні метро і тихо спостерігаю за ними. А мій погляд їм навіть не заважає – вони зосереджені лише на своїх невдачах та поразках. Він щось неймовірно захоплено їй розповідає і, здається, просить за щось пробачення. Напевно, фантазую я, він просто їй зрадив. Вічне, як світ, і тим самим ніколи не вмируще… Може, вона побачила, як він цілував іншу під раптовий спалах зляканих свічок. Дівчина тоді саме йшла вулицею, а ті двоє сиділи у затишній кав’ярні. Та коли хлопчина наважився приголубити незнайомку, дівчина побачила це крізь скляну вітрину, не витримала і зайшла досередини. Майже нічого не промовила – лише привіталась і... вийшла. От вже тоді хлопець просто не міг далі залишатись із, як виявилось, колегою по роботі, якій лише трішки симпатизував. А кава та свічки посприяли тому клятому, проте такому солодкому цілунку. Та зараз він вже зовсім забув, наскільки спокусливим був той доторк випадкових губ, адже тут, у вагоні, намагається пояснити своїй нареченій про те, що вони таки створені одне для одного... Може, все і не так, а той хлопець просто пояснює дівчині свій бізнесовий проект, з яким вона чомусь ніяк не хоче погодитись. Та все ще слухає його пояснення, а її губи потрохи втрачають свої стулені позиції. Напевно, таки повірила. Але після кілька секундних роздумів вона таки вирішує, що не погоджується або ж не прощає. І коли він намірюється вийти з вагону, вона зовсім не стає йому на заваді. Тоді він ще раз перепитує, чи й справді йому варто йти. А вона лише розвертається від нього, ставлячи між ними невидимі перепони. Він, розуміючи усе, виходить. І от у вагоні вона залишається сама. Губи вже не стулені, а навпаки навіть дещо привідкриті. Вона наче дивується сама собі, а ще – розмові, яку чула на власні вуха ще кілька секунд тому. Прислухається до своїх думок, які їй кажуть, що він не міг так вчинити з нею і тому вона вже майже пробачає йому. Знову трішки вагається, але пригадує, як вони колись разом знайшли безпритульне кошеня і довго годували його з дитячої соски – аби тільки вижило! Або згадує, що минулого літа вони разом їздили до моря. Там він так смішно відбивався від надокучливих медуз і навіть навчив її пірнати! Ще у пам’яті спливають сцени, що він дарував їй квіти, проводжав додому, коли було темно, чи вів до інституту, коли хотів зробити їй приємне. А зараз його вже немає у її житті – він вийшов з вагону метро і загубився серед метушливого київського натовпу. Враз вона щось знову згадує. Телефон! У неї є номер його мобільного! І от дівчина вже гарячково порпається в сумці, вишукуючи свій апарат, зовсім забувши, що під київською землею телефони не працюють. Коли бачить текстове нагадування про це на моніторі свого мобільного, розчаровано зітхає. Вона так хотіла почути його голос... Вагончик зупиняється і вона не виходить – вибігає з нього, аби також загубитись у тому самому, що і її хлопець, натовпі. А вже зверху, дихнувши свіжого повітря, вона обов’язково набере його номер на своєму працюючому апараті і тихо промовить: “Кошеня вже встигло скучити за тобою, а мені так бракує твоїх квітів...”
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.0215899944305 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Дивна пара з одного метро

[ Без назви ]

Сімпатішно