Повесніло і діти висипали на вулицю. Ганяли м`яча на газоні, ліпили болотяного мужика, не забувши дочепити своєму творінню те, що на Канадському прапорі Адаму прикриває кленовий листок. Хлопчики бігали за сусідською дівчинкою Машею, норовлячи задерти їй догори платтячко. Юні донжуани викрикували свій улюблений слоган «Маша, три рубля і наша!». Дівчатка бавилися у аборт, відкривши на дитячому майданчику акушерську клініку. Під гінекологічне крісло вони пристосували іржаву гойдалку, що немилосердно скрипіла, коли котрась із «пацієнток» починала її розхитувати.
Маленький Петрусьо подружився з вагітною собакою. І поки вона лежала гріючись на сонечку, тикав патичком у її черево – намагався порахувати собачаток. Собаці це подобалося не дуже, і вона оскалила зуби та загрозливо загарчала. Петрусьо злякався. Та злякався малий козак не гаркоту собаки. У під`їзді сусіднього будинку він побачив щось у стократ страшніше за собачі зуби. Там стояла баба Клара. У руках у неї був величезний патик.
Я вам дам! Ото я вам зара дам! – кричала баба Клара вимахуючи патиком та рухаючись у напрямку гурту діток футболістів. Вони ганяли порослим свіжою весняною травою та вкритим фекаліями вищезгаданої вагітної собаки подвір`ям. – Та ж ви ту траву зара всю витопчете, то шо то буде!? Буде двір як дядько лисий! І порохи повсюду...
Юні футболісти вмить розбіглися. Поле залишилося пустим. Тоді баба Клара поміняла траекторію руху. Побігла до діток, які ліпили болотяного мужика.
- Та ж ви наглі бешкетники! Скільки болота нанесли мені сюди! – кричала стара. – Я ж вас зара патиком тим! Не бачите, що тут мої лахи висять попрані, сушаться! Щоб вам повилазило! Йдіть краще «Електроніку» собі грайте, чи «Томагочі» доглядайте!
Також стара нагнала й шанувальників маленької Маші, бо від їх галасу у пекінеса баби Клари болить живіт. На своєму старому місці, коли стара покинула двір, залишився тільки Петрусьо. Він продовжив рахувати патичком ненароджених цуценят.
Пройшло з того часу сім років. Шанувальники Маші вже не бігали за нею по подвір`ю, а возили машинами по барах. Платтячко їй же задирали у дорогих номерах готелів. Дівчатка, які бавилися колись у аборт, тепер мали по декілька карапузів, і возили їх вулицею у колясках. Набутий у грі досвід їм так і не згодився. На своєму місці лишився тільки Петрусьо. Незважаючи на те, що козаку було вже двадцять, він сидів на під парканом, і шпортав патичком черево вагітної собаки. Причому вже іншої. Петрусьо з дитинства був трішки дивним, а коли підріс, виявилося що він просто божевільний.
Надворі знову повесніло, але дітей на вулиці не було. Баба Клара вже вийшла було надвір, щоб покричати на когось, та патик її безсило опустився. Жодної дитини. Стара засумувала. Кинула свого патика у кущі та пішла дивитися куди ж подівались діти.
Дитячі крики чулися з компютерного клубу. Дітки футбол грали уже там. Футбол віртуальний. У цьому ж клубі дітки у фотошопі перетворювали фото свого вчителя на болотяного чоловічка, не забувши про приховану у Адама кленовим листком деталь. Тут же дітки дивилися під задерті платтячка різних Маш на сторінках порносайтів та переглядали відео того, як роблять аборт. На бабу Клару навіть ніхто не глянув.
Шкода, не треба було тоді їх ганяти, - сумно сказала стара. – Ці компутери то все до одного місця. Хай живуть приставки, тетріс, електроніка та відеоігри!
Стара закрила двері клубу та понесла внуку в подарунок «Томагочі». Хай бавиться тим, що попередня генерація діток гралась.
