Фірман Петро та Фермер Максим були друзями, нерозлий пиво. Фірман Петро керував фірою, а фермер Максим – фермою. Петро своєю фірою часом возив Макиму на город гній, а з городу урожай. А Максим за це давав часточку свого урожаю Петрові. Це була сільська колгоспна, чи то пак фермерська ідилія. Та цю ідилію зруйнувала шокуюча колгоспна, чи то пак фермерська драма.
Петро сподобав си Максима дочку. Сподобав також він Максима огірочки.
О Юзепо, люба! Ти п`янка як остання чарка перваку, й соковита як свіжий гній з під корови твого батька! – залицявся до колгоспної, чи то пак фермерської красуні Петро. – Твій стан могутній і дебелий. У своїх найпотаємніших мріях уявляю, як твої сильні невтомні руки вдаряють сапою по моєму городі, та складають щойновипарпані буряки на мою любу фіру.
Залицяння колгоспного, чи то пак фермового Донжуана подіяли, і Юзепа всеціло віддалась молодому вусатому фірману. Справа вже йшла до женячки, та Петро сподобав собі ще й огірочки Максима. Знехтував він дружбою з фермером, знехтував і тим, що якось по місцевому колгоспному, чи то пак фермерському телеканалу, показували новини, де йшлося про знайдені обезглавлені з допомогою лопати тіла туристів які, за твердженням свідків спокусилися на огірочки Максима (колгоспна, чи то пак фермерська, міліція доречі, не знає навіть кого підозрювати) Після довгих роздумів вирішив Петро навіть ризикнути своїм шлюбом з Юзепою й подався на діло – на викрадення максимових огірочків.
Вночі, коли пугукали пугачі та літали сови над фермою, Петро підкотився тихенько на своїй фірі. Фар він не вмикав, і транспорт припаркував у кущах.
За хвилю зарослі огірків тряслися – петро дуже оперативно збирав чужий урожай у чорну торбину. Останній огірок знимк у торбі, коли Петро необачно наступив на суху гілку. Та по зрадницьки хруснула. З хати, зачувши хрускіт вискочив Максим. Якою страшноюбула його двометрова постать у трусах та з рушницею у руках. За секунду приклад загальмував об щелепу фірмана. Той повалився на землю не встигши промовити й слова. Так і не дочекався вірний кінь Петра цієї ночі свого господаря. Так і сидів у кущах пооб`їдавши з них усе лисття.
Отямився Петро зранку від холодної води – її у обличчя Петра бризгнув з алюмінієвої чашки Максим.
Петро був прикутим ланцюгами до дощаного хліва. В роті була якась ганчірка, що й завадила петрові закричати. Виплюнути її фірман теж не міг – не давала ще одна смужка полотна, туго обмотана навколо голови через рот.
Огірочків моїх, колишній друже захтів! – почав свій допит бранця Максим. – Моюдушу краще би вирвав! Ану признавайся де заховав урожай! Тоді помреш швидко і безболісно!
Петро нажахався. Він не знав де ті огірки, бо після удару прикладом нічого вже не бачив.Хотів це сказати, так заважали ганчірки напханідо писка. Зараз Петро уперше в житті захотів померти. Померти швидко, а не від тортур свого друга. Огірків, як не дивно, уже чомусь не так хотілось. Ну з`їв би парочку, але...можна й обітись. Тільки б той випустив.
Раптом на колгоспне, чи то пак фермерське обійсття ввійшла Юзепа. У руках вона несла миску з грубо покришеним огіркоим салатом.
Тату, я тут салат зробилаз огірочків, які ми з Петриком вирішили зібрати вночі, щоб тобі сюрприз зробити, - солодким басом заговорила Юзепа. – Ой! А що це ти з Петрусем зробив?
Максим розм`як. Звільнив Петра та обняв його.
- Та це ми доню так бавимося, - сказав фермер. Петро хлипнув носом та потягнувся до салату приготованого його Юзепою.
