Окуповую сайт, своїми недолугими новельками, які писав на свою газетку щотижня протягом якогось кавалка року. (прикиньте, це друкували!):)
Гори заманили їх своїм п`янким повітрям та не менш п`янкими будиночками на якійсь туристичній базі. Вони пішли туди, щоб відчути усю красу...кгм, стоп, яку там красу, вони пішли туди, щоб набухатися до чортиків у колибі, потім спати цілий день і поїхати назад рейсовим Ікарусом. А потім...потім розказувати про чудовий відпочинок у Карпатах. Так би мовити екстрім. Так от екстримали Ванька й Пєтька поки мирно їхали ікарусом у країну смерек, стрімких річок, та хатки на турбазі, де можна набухатися. Тимчасом у хатці, де збирались відпочити, сиріч розпити з десяток літрів алкогольних напоїв ці алкотуристи творились дивні речі.
Місцева знахарка, цілителька, ворожка і взагалі певно мінімальна відьма Прохира чаклувала у прямому сенсі слова над кімнатою. Річ у тім, що на турбазі завелися миші. І директор бази, чоловік з гір і минулого століття, вирішив позбутися їх дідівським способом – з допомогою заговорів знахарки.
Прохира обійшла кімнату, притрусила там якоїсь землі, попелу та камінців. Кинула на землю також кілька невеликих черепів – заячих та птшиних. Потім наказала усім вийти геть. Коли всі вийшли, стара витягла з торби куплений вчора на ринку щуровбивчий препарат «Антищур» й розклала пігулки отрути по кутках кімнати. Далі взяла в диоректора турбази 200 гривень гонорару, й пішла соб ігеть, рада з того, що так гарно вдалося їйспродати непотрібний мотлох, що валявся у хаті.
Прийшли Ванька й Пєтька. Поки вони покидали свої торби на підлогу, та випробували дупами свої ліжка на мякість. Уже вечоріло. Завтра мали прибути «дєвкі» а цю ніч Ванька й Пєтька ночували самі. Пройшло кілька годин...
Вань, чуєш, ти курив колись наркотики? – почав нову розмову п`яний в квас Пєтька. – бо я туйво, якто раз пробував. То мене тоді почало всяке видітисі дурне. Ніби миші зелені лізть всюда. То потому моя тета, вона тіпа екстрансенскою падрабатує, говорила, що ті миші ше повернуться коли я не буду накуреним. Так і сказала – «Повернуться миші, і уздрять вони смерть свою, потім покажуть тобі смерть чужу а потім вже тобі й твою смерть покажуть».
Отак говорили собі хлопці про смерть та про мишей, коли миші, які жили у винайнятій хлопцями хатинці влаштували собі бенкет. Весело їли щурячу труйку залишену Прохирою. Потім у мишей тих стали боліти животи та й вони повилазили всі разом зі своїх сховків.
Йо!!! Аааа!!! Пєтька, туво миші твої поналазили!!! – кричав Ванька до друга. – Вони тебе заберуть! Тікай десь в гори! Там вони тебене знайдуть! Миші по горах же ніби не лазять...
Далі Ванька вже говорив до мишей, які потанцювавши у своєму смертельному танці почали здихати.
Його забирайте його! Мене не трожте! – кричав Ванька показуючи пальцем на свого друга.
Пєтька же пополотнів та сів на підлогу.
Б...ля! – вилаявся Пєтька. – поздихали, всьо сповнюється, смерть свою уздріли.
Рука хлопця опустилась на землю. Він намацав щось тверде. Невеличкий череп. Поруч валялося ще кілька черепів.Пєтька вскочив та побіг у гори.
Всьо, свою смерть тоті миші уздріли, чужу у тих черепках показали, то тута й мояна черзі, - бурмотів Пєтька біжучи у гори. Біг годину. Страх не давав томі сказати про себе. За годину впав. Кругом був ліс та гори. Де турбаза Пєтька не знав.
Ото й екстрім почався, не вийшло просто побухать по екстримальному...
Наранок у хату разом з обтріпаним Пєтькою увійшов і директор турбази. Похвалив заговори Прохири й виніс мертвих щурів. Ванька мирно собі спав на ліжку, поруч з щурячими тільцями.
