Окуповую сайт, своїми недолугими новельками, які писав на свою газетку щотижня протягом якогось кавалка року. (прикиньте, це друкували!):)
Прийшов Чебурашка до Гени, приніс огірок. А Гена й питає чебурашку: «Шо ти приніс придурок? Нащо тобі огірок?!». Гена, тьху ти, не Гена, той, Чебурашка. Ото каже Чебурашка крокодилу «Та шо не бач, пам`ятник тобі приніс!»
Вася запитливо дивився на Федора чекаючи на бурхливий регіт у реакцію на свій анекдот. Федір ж запитливо дивився на Васю кліпаючи очима. Вочевидь чекав продовження.
Оце і все? –запитав Федір. - І в чому гон?
Та як, ти що не зрозумів? Огірок! Він же зелений! – дивувався з друга Вася. – Зелений як крокодил! Ну, типу зелений огірок – пам`ятник зеленому крокодилу! Що не розумієш?
Федір вже починав тихенько сміятися. Сміятися з Васі а не його анекдоту.
Ну та я зрозумів, тільки от не смішно чогось зовсім, - відповів Федір. - Не вмієш ти анекдоти травити. Давай краще я розкажу! А то ти розказуєш таке, шо бабця стара могла б розказати.
Ну давай, валяй, подивлюся, - погодився Вася.
Федір почав. Пасажири тролейбуса, у якому їхали хлопці притихли, дослухаючись до їх розмови. Чекали що ж скаже Федір.
А Федір свій анекдот почав з довгого вступу.
- Огого! Смішнющий анекдот згадав, ото зара випадеш! – аносував анекдот Федір. – Я його в одному журналі прочитав..от тільки назви не пригадаю...якась така телевізійна назва...сенсація..теле, ну щось таке, але яке....
- Та розказуй анекдот вже давай! – урвав спогади Федора Вася. Його подумки підтримали усі пасажири тролейбуса.
- Так от, коротше прийшов мужик до лікаря, жалітися що на голові щось вискочило,- став розповідати Федір. – А лікар і каже – «притуліть голову до вікна стоповерхівки, то воно й зійде». Побіг мужик на стоповерхівку, добіг до середини, то той...по малій нужді захотів. Ну думає що робити справив нужду у вікно й побіг далі. Добіг до вісімдесятого поверху. Тоді вже й по великому захотів. Дивиться, що ні донизу ні доверху вже не добіжить, то справив нужду у вікно...добіг до сотого поверху...
Тут Федір перервав розповідь. Подивився на Васю, і сказав, що пропустить те як мужик донизу біг. Мовляв несуттєво. Вася погодився, тільки попросив розповідати швидше.
Ну добіг він донизу вже, коротше, а там...а! Мало не забув! донизу він біг бо поняв що легше на першому поверсі до вікна притулитися! – слухачі анекдоту вже заплуталися у розповіді Федора але все ще зацікавлено слухали. – А там внизу, короче коли добіг він, то там...блін забув шо там. Дай загадаю..уммм...зара згадаю.
Пасажири вже злегка підсміювалися з Федора. Та за секунду хлопець плеснув себе рукою по чолі та почав голосно сміятися.
Ой згадав! Смішне таке, втриматися не можу..го-го-го, - сміявся Федір. Сміх мішав йому розповідатии далі.
Та вже, вгамуйся, розказуй давай! Що там внизу! – почали приспішувати Федора пасажири тролейбуса.
Федір заспокоївся, роззирнувся, побачив зацікавлені очі пасажирів.
А шо то ви всі теж слухаєте? - здивовано подивився на натовп Федір. – Еее...нє, я не буду казати. Соромно, там закінчення таке бридке...та нє...не можу я...не буду казати..
Пасажири тролейбуса розізлилися на «майстра анекдотів». Дехто сміявся з нього, а подружжя пенсіонерів викинуло Федора з тролейбуса на найближчій зупинці. Разом з ним вибіг і Василь.
