Окуповую сайт, своїми недолугими новельками, які писав на свою газетку щотижня протягом якогось кавалка року. (прикиньте, це друкували!):)
Ця верба була схожою на новорічну ялинку. Дерево, лисятя якого давно опало рябіло ще здаля. Але треба було підійти майже впритул, щоб зрозуміти, що “прикраси”, це сотні акуратно порозвішуваних на ній помаранчевих сіточок з під апельсинів. Під деревом валялася ще купа таких сіточок впереміш з розлізлими від вологи картонними ящиками.
Це дерево я з другом Андрієм знайшов у сільській місцевості на межі Львівської та Тернопільської областей. Походження таких прикрас на вербі нас зацікавило. Поруч двоє хлопчаків пасли кіз.
А, так то Валєра порозвішував, він каже, що так злих духів виганяє, — сказали малі. — машину зігнилих мандаринів привіз сюди дядько з нашого села. То й викинув їх у річку. Апельсини зогнили наніц, а Валєра повитягував їх та й порозвішував на дереві.
Зі слів малих, ми зрозуміли, що Валєра то місцевий божевільний. Вуйко Петро, який привіз апельсинів добряче засмітив річку, на березі якої є його рідне село.
О онде є Валєра! — закричали малі, побачивши присадкуватого хлопчину, одягнутого у вицвілу болонову куртку. Валєра йшов до заквітчаного мандариновими сіточками дерева.
— Зараз підлиємо тебе, будеш рости, моя ялиночко.. — бурмотів собі під ніс Валєра черпаючи воду і виливаючи її під корінь верби. Варбі вочевидь такі водні процедури були байдужими — її коріння й так опускалося до річки. Великі чорні окуляри Валєри зїхали йому на носа.
Ходи покажеш нам, де вуйко Петро живе, — кажу до валєри. — ми потім тобі ялиночку допоможемо за це підлити.
Валєра радо погоджується. Йдемо з ним більше десятка хвилин. Підходимо до великого мурованого будинку. На подвір'ї стоїть вантажна “Газелька”. Ворота відчиняє невисока жінка.
— Вуйно! Тут дядьки з екологічного нагляду прийшли, яких ви боялися! — урочисто з сяючим обличчям декламує Валєра. Обличчя жінки полотніє. Тихенько дивуємося Валєриним словам. Але легенду підхоплюємо.
— Оперативна група екологічного порятунку, — кажу я показуючи на секунду звичайне редакційне посвідчення. — А мандаринки ваші до масової загибелі риби.
— Петре! Тікай! Екологи! — кричить жінка, після чого черевастий лисуватий панок вибігає з клуні й кидається в напрямку лісу, впритул до якого підходить хата. Жінка захряцує перед нами хвіртку, і я з Андрієм після декількох секунд отетеріння починаємо сміятися.
