Окуповую сайт, своїми недолугими новельками, які писав на свою газетку щотижня протягом якогось кавалка року. (прикиньте, це друкували!):)
Цей писк почався раптово. У першу секунду його зауважили лише кіт та папужка, які були повноправними членами сім'ї тернополянки Ірини. Наступної секунди низькочастотний звук проник в усі куточки квартири. Від нього почала плакати шестимісячна дочка Ірини Настунька. За чотири хвилини звук встигли зненавидіти всі, хто перебував у квартирі.
Пищання було пронизливим, ніби зубний біль, і не давало спокою навіть під час миття у душі, прийому їжі чи перегляду улюблених телепередач. Маленька Настунька від нього втратила апетит та навіть перестала бавитися зі своєю улюбленою іграшкою — “ходунками”. Невеличкий стіл-стільчик з коліщатками, спершись на якого, можна було ходити навіть піврічній дитині, сподобався Настунці, щойно його купили. Вона годинами натискала кнопки на “панелі приладів”, які видавали різноманітні мелодійні звуки. Тепер іграшка валялась у кутку, а дівчинка сиділа на ліжечку та плакала. Приступи плачу вгамовувало лише вмикання на магнітофоні записів улюблених аудіокнижок.
Далі була ніч. Вона минула жахливо. Звук не припинявся ні на секунду, не даючи заснути навіть папужці Кету та котові Бобру. Папужка здавалось схопився за голову своїми крильцями. Кіт Бобер “хвостиком” ходив за членами сім'ї. Мешканці квартири погодинно рейдували зі спальні на кухню, попити холодного молока. Вони наче арктичні льодоколи розсікали згуслий всепоглинаючий писк.
Наранок звук не припинився. Замучена невиспана сім’я зібралась на екстренну нараду.
— Треба щось робити! Так далі бути не може! — почав свою промову дід Григорій, полковник у відставці. — Я мав багато часу подумати. Я, як і ви, товариші-родичі, не спав цілу ніч. Я зрозумів — звук іде з одного кутка. Там батареї. Думаю, це звук від них! Треба взяти сокиру...ііі.....
Думку дідуся, незважаючи навіть на надзвичайний стан у квартирі, сприйняли без захвату. Тільки маленька Настунька вперше за добу почала усміхатись. Але батареї таки вирішили перевірити. Щоправда, гуманнішим шляхом. За дві години на поле бою з низькими децибелами прибув майстер з водоканалу. Він взявся оглядати батареї. “Оглядини” тривали близько години. Проте нічого підозрілого, крім нестихаючого шуму майстер не знайшов.
Шум, вочевидь, вразив і майстра. Той почав шукати неполадки з подвійною силою. Перевірив батареї у сусідів,... спустився у підвал...
Тим часом втішена Настуся, вже звикла до шуму. Вона перестала плакати і нипала кімнатою, спостерігаючи за роботою майстра. Потім навіть взялася за улюблену іграшку — ходульки.
— Воно рухається! — раптом вигукнув дідусь. Всі почули, що джерело низькочастотного звуку справді переміщається. Всі глянули на Настуньку. Звук встелився за нею...
— Ходульки! — плеснув рукою себе по чолі дідусь...
Звук йшов від дитячої іграшки. Мабуть, там щось зламалось, і вони почали пищати. Майстер якраз повернувся з підвалу. Дивився на присутніх тріумфально... Він думав, що зремонтував батареї, спинивши цим звук....
