Просвітлення на Ваца зійшло зовсім випадково. Коли він катався у тролейбусі, до нього підійшла маленька білява дівчинка з блакитними очима, і тицьнула в руку якусь металеву пластинку з дивним орнаментом. Цю історію молодий дивак Вац розповідав усім і по декілька разів. Власне після цього Вац і став дивакуватим. Почав писати наукові праці, які були незрозумілими для будь-якого науковця. У них було безліч авторських термінів та, на думку багатьох, алогічних умовиводів.
Тепер Вац готувався до Нового року. Він планував здійснити свій давній задум — хірургічний розтин власної особи. Вац цей процес називав “вацикургічним вторгненням”.
Ніхто не знав, як виглядає процес, і що на цей раз збрело у голову диваку Вацу. Тому бути присутніми в “операційній” Ваца хотіли багато невідомих тернопільських письменників, художників, музикантів. Словом, — бомонду. Проте він запросив лише трьох — художника-шизофреніка, якого називали Нейтроном, вокалістку одного з тернопільських альтернативних гуртів Катю та сантехніка Максима...
Гості прийшли у квартиру Ваца за дві години до Нового року. Простора трикімнатна квартира, розташована у старому, збудованому ще за Австрії домі, випромінювала урочистість. Урочистість була якоюсь новорічно-хірургічною. Поруч з ще радянськими Дідами Морозами серпантином та пузатими ялинковими прикрасами висіли анатомічні плакати із зображеннями всіляких людських органів у розрізі, зрізі та розтині. Ялинка була завішана шприцами, системами від крапельниць та блискучими хірургічними інструментами.
Посеред просторої вітальні стояв стіл. Він був вкритий білим простирадлом. На ньому стояли три тарілки. Замість вилок-ложок-ножів, біля кожної тарілки стояв скальпель, хірургічний затискач та медичні ножиці.
— Операція почнеться за декілька хвилин, а поки влаштовуйтеся, відпочивайте, — сказав до гостей Вац. Він був босий, одягнений у білу сорочку без ґудзиків та білі полотняні штани. Вац увімкнув музику. З магнітофона полинув звук якоїсь надзвичайно нервової гри на клевесині.
Першим почав непокоїтися сантехнік Максим. Катя та Нейтрон все ще думали, що операція буде якоюсь психологічною, і вони зараз побачать якийсь цікавий перфоменс. Максим виглянув у вікно. Четвертий поверх. Пожежної драбини не видно. Потім підійшов до вхідних дверей. Вони були зачинені на ключ.
Час минав, і Вац запросив гостей до столу. Ті з острахом сіли. Сам Вац ліг посередині столу, ледь зім'явши біле простирадло. Ножицями розрізав сорочку на животі. Потім взяв зі столу скальпель.
— Пригощайтеся — сказав Вац, після чого кров з-під скальпеля бризнула на його білу сорочку. Гості пополотніли від жаху. Катя тихо скрикнула і знепритомніла. Максим смачно матюкнувся, і плеснув себе по щоці. Очі художника-шизофреніка Нейтрона цікаво забігали, обличчя осяяла дивна усмішка...
Раптом у дверях щось сильно грюкнуло, і вони залетіли у коридор квартири. В кімнату ввірвалися троє здорових санітарів у зеленкуватих халатах. Їх супроводжували четверо міліціонерів. Один з санітарів здивовано присвиснув, побачивши заляпаного кров'ю Ваца зі скальпем у руках. Двоє інших роззирнулися по хірургічно-новорічно декорованій кімнаті.
— Ой, хлопці, та то я так пожартував, — порушив мовчанку жалісливим голосом Вац. — Думав, щоб не забувся Новий рік.
Санітари, наче змовившись, посміхнулися. Взяли під руки Ваца і повели його у карету “швидкої”. Вац пручався та викрикував “Та то жарт! Що, приколів не розумієте!”.
Сантехнік Максим посміхнувся. Катя та Нейтрон запитально глянули на нього. Максим показав свій мобільник.
—Один дзвінок, і карета тут, — сказав він. — Чарівний все-таки номер 01...
Катя, Нейрон та Максим побігли в магази за продуктами та взялися святкувати Новий Рік у чудернацько декорованій квартирі Ваца.
