Окуповую сайт, своїми недолугими новельками, які писав на свою газетку щотижня протягом якогось кавалка року. (прикиньте, це друкували!):)
Борис до майбутніх виборів поставився аж надто серйозно. Він був твердо преконаний, що від того, правильним буде його вибір, чи ні залежатиме його доля, доля його дітей, доля Тернополя, України та цілого світу. Але як на зло, у політиці Борис не тямив зовсім. За два тижні до дня виборів, Борис узяв відпустку та взявся всіма можливими методами дослідити діяльність та програму кожного депутата, кожної партії, кожної політичної сили. Для цього він продумав схему, за якою до дня виборів він мав би бути готовим.
Для початку він пішов на вулицю. Правду він надуммав дізнатися у людей. Борис спокійно підійшов до панянки, яка гуляла парком з стриженим пуделем на поводі.
Як ви гадаєте, за кого варто голосувати, — ввічливо запитав у дамочки він, галантно перед цим привітавшись. Дамочка глянула на нього. Глянув і пудель. На зубах собаки появився хижий оскал.
Все! Задрали вже! Скоро почну вбивати! — закричала жінка. — Не можна навіть парком без агітації прогулятися!
Після слів, пудель їх авторки, вчепився гострими зубками у штанку Бориса. Той, ошелешений атакою пса та несподіваноим для соціальним варварством та байдужісттю до власної долі, кинувся втікати.
Після втечі борис довго бродив вулицями Тернополя. Врешті прийшов на театральний майдан під щоглу. Тут саме зібралася зграйка стареньких пенсіонерів. Вони про щось жваво сперечалися.
Вибачте, можливо ви підкажете мені за кого мав би проголосувати? — почав було Борис.
О! Ви знайшли того кого шукали! — радо зиркнув з під щербатих окулярів дідусь у в`язаному береті. — наша радикально налаштована ліва партія якраз шукає таких молодих готових на все...
Закінчити дідусю в береті не вдалося, бо його перебив інший, вусатий стариган.
Та що ви слухаєте цього покидька! — закричав він. — Такі як він ще півстоліття тому наших дідів розстрілювали! Вам, козаче, конче необхідно вступити у наше....
Побачивши готовий до розробки “електоральний елемент” навколо Бориса зібрались десятки галасливих дідусів та бабусь.
Червоних обирай! — кричав хтось.
Ні! Голосуй за зелених не прогадаєш! — перебивали його.
Друже! Голосуй за “Мармеладних месників”! Буде тоді тобі 12 років щасття...— Бабусі й дідусі перестали зважати на свого “електората” та кинулись доводити один одному правоту свого кольору, сили, блоку чи вождя з допомогою ударів костурів, пакетів та навіть наїздами інвалідних возиків. Борис же втік геть. Він біг і думав. Думав, де шукати правди. Зупинився перед газетним кіоском. Глянув на газетки, і почав згрібати всі до одного випуски видання, не шкодуючи навіть жіночих журналів та порнографічних календарів. Розплатившись побіг додому. Позносив з усіх кімнат телевізори та радіоприймачі, та «засів» у спальні перечитуючи кожен рекламний текст кожного кандидата та політика. Прослуховуючи кожні дебати, преглядаючи реклами та вислуховуючи кожного політика. Так борис сидів уже три дні.
Може з`їси що небудь, я тобі ось борщик зварила, — увійшла тихенько в кімнату дружина Бориса.
Жінко! Якщо я помиюся, то ціла наша сімя найближчий десяток років того борщику й не побачить! — вилаявся на жінку Борис. Та знизавши плечима пішла у вітальню. Борис же з головою поринув у свій теле-радійно-газетний світ політики...
Через годину політики з телевізора почали говорити автономно від телевізора. У бориса почалися галюцинації.
Вкради у супермаркеті кілограм криветок! — казав йому офіційним тоном з екрану партійний діяч Бюлетененко.
Викидай сміття прямо у під`їзді! Нащо ходити далеко? — казав молодіжний лідер Електоратчук. Всі політики наказували робити Борисові нехороші речі. Назразок, спалити сусідського кота,забрати цукерочку у карапуза Остапа чи засунути шпильку у розетку.
Так он ви які політики! — вигукнув виходячи з трансу Борис. — Та ну за вас голосувати!
Кілограми газетного паперу полетіли з вікна бориса. Пудель дамочки, яка прогулювалася у парку загадково посміхнувся та помочився під світлофор.
