Комп'ютер аж витріскував під пальцями Бориса. Викидав на екран монітора все нову і нову інформацію. Борис побив свій рекорд – він уже четвертий день не їсть, не спить і лише посмоктує вологу заварку від чаю, що залишилась у чашці біля нього. Борис повністю заімформатизувався. Він увійшов в світ інтернетівських ігор. Тут у нього є свій будинок. Навіть не будинок, а цілий палац-кіберпалац.
Тут він мав своє тіло, вірніше не тіло а здоровенну гору м'язів-кіберм`язів. Свої статки, свої володіння, свою армію й банки-кібербанки. В житі ж Борис був самітником – від нього рік тому пішла дружина, забравши дітей з собю. Та Борис, не дуже переживав – він взагалі навіть не помітив відсутності дружини з дітьми. Часом щось говорив до них. Відповіді не чув, але не дивувався цьому – він її не чув, навіть ще поки ця відповідь була.
На четвертий день сидіння Бориса перед монітором до нього прийшло просвітлення. Борис зрозумів – у хаті нікого крім нього вже нема. Нема й речей жінки та дітей. Нема і його речей – хоч це не дивно, бо їх не було і раніше. Борис твердо вирішив – треба створити сім'ю.
Він купив собі величезний кібермолот та став нищити свої замки, банки, тіло, військо і все. Він стирав своїх персонажів по усіх іграх, у яких колись брав участь. Невдовзі він позбувся всіх своїх інтернетівських статків. Його мучила совість, що знищив таке добро, але сила волі залишалася непохитною. До нього писали його кібердрузі.
— Як! Що ти робиш! Одумайся! — писав кібердруг під інтернетпсевдом Рокс. —На тебе найщло хвилинне помутніння! Твій кіберінтелект повернеться, та нічого вже не юуде!
Борис залишався непохитним як руйнівники Берлінської стіни. Продовжував руйнувати своє царство.
— Бор! — кричав у навушниках інший кібердруг Крамкс. — Ти все це накопичував роками не шкодуючи свооїх рук, очей та інтелекту! Одумайся!
Та борис вже стер своє кібермайно та взявся стирати своїх кібердрузів. Борис чув їхні останні скрики у навушниках. Але зронивши скупу чоловічу сльозу стирав і їх. Борис в знак скорботи проклеїв червоні запалені очі скотчем. Тоді побачив чисте поле – з минулого життя не лишилося нічого.
Тоді борис пішов у ванну, вмив своє лице та голосно викрикнув:
— А тепер я створюю сім'ю! Свою рідну сімю, де мене любитимуть і якій я приділятиму увагу! Їй а не уявним статкам.
Борис урочисто підійшов до комп'ютера. Натис на праву кнопку миші. Вибрав команду “Створити”. Пробігся очима по варіантах які пропонував йому Комп'ютер: “папку”, “архів”, “текстовий документ”. Вибір Бориса впав на варіанті “сім'ю”.
— “Створити” “сім'ю”, — прошепотів борис команду яку виконував його ПК. — От і чудово, тепер матиму свою кіберсім'ю...
