Портфель пригодився мені тільки два рази. Вперше, коли я катався з горки за гаражами ( не картонка, але краще ніж на попі ). А другий раз, коли мама сказала:
- Ану бігом!
- Та вже йду, - меланхолічно надіваю боти. Шнурки, що мені баба вставила, такі довгі! Можна на два бантика зав’язать. Ні, на три вже не виходить. На два.
- Ну що ти копаєшся, горечко.
- Зараз, - довгі шнурки, ой довгі!
- Міша, спізнишся на труди!
( а ви думаєте, що я роблю)
- Міша!
- Мамунь, іди вже. А я слідом.
- Знємо таких! Обувайся.
На трудах мені сподобалося тільки один раз. Коли дєвочки по кулінарії проходили бутерброди. Ніна Співак проходила з бастурмой.
Ну може два рази. З жолудів, спичок і пластиліну виходять обалдєнні лісові чоловічки і ще одна лісова такса з хвостиком.
- Пока, мамо!- швидше до воріт.
- Переобувачку взяв?!
Роблю вигляд, що не чую. Мама наздоганяє мене з целофановим пакетом «Новий год», проводжає поглядом. А я волочуся по вулиці і всією своєю спиною видаю в космос сигнали бєдствія.
- Шановний пане директоре! Виносимо щиру подяку учневі Озерянському за встановлення дружніх міжпланетних відносин. Прошу не вважати його неявку до школи прогулом, бо він зустрічав біля клуні делегацію з созвєздія Гончіх псов.
А за рогом – калюжа.
Свіжа. Вчорашня.
І я думаю: Час спасати ситуацію!
Ой, який же я мокрий! Такий нещасний!
А запасних штанів у мене немає.
Зато є мама. Яка татові нічого не скаже!
Портфель, питаєте? Сухий. Якби його втопив, сразу висша міра! – на прополку буряків.
