Вагон який не опалюється. В якому дико холодно. Такий холод від якого нікуди не дітись. Який пронизує до кісток. Пояснення: вугілля скінчилось! Ні фіга ж собі! Скінчилось!
А якого хера я заплатила за квиток такі гроші??? А? (не так вже й багато, але від того не менш холодно). Якого біса підвищили плату за проїзд? – щоб потім вугілля не купляти? А там же люди з дітками їхали... як їм було? Сніг... обожнюю сніг... просто шаленію від нього! Але сніг у дірки у вікнах вагона... якось не дуже... а чесно взагалі беее.... сплю... намагаюсь спати. Коли засинала, ще тепло було... нормально. Сплю. Сниться холод. Прокидаюсь, ретельніше загортаюсь я ковдру! Не допомагає. Знову трохи дрімаю. Намагаюсь згорнутись у малесенький клубочок, як ембріончик, як дитиночка, сподіваюсь, що так буде трохи тепліше. Трохи. Дуже трохи, так трохи що майже невідчутно. Сон. Тривожний. От вже майже приїхала, от ще трохи і я вийду з вагону, зайду у відносно теплий вокзал і ... прокидаюсь! Холодно. Кручусь, тру руки, дмухаю на них, бля ввечері ще ж тепло було! З головою під ковдрою, ковдра смердить... треба повітря... воно холодне... Знов сон, сниться, що вже 9 ранку, прокидаюсь 5.30. холодно. Холодно вилізти з-під ковдри натягнути на себе пуховик. Знов сплю. Знов прокидаюсь. Згадую дівчину, яка вчора в тамбур курити вийшла у в’єтнамках на босу ногу і футболці. Як то їй зараз. Чи жива ще. Чи на полиці лежить її замерзла мумія. Люди яких я бачу майже не рухаються. Блимає думка – замерзли всі нафіг, одна я ще жива. Загортаюсь, мрію стати равликом. Прокидаюсь, з рота іде пара, до мене доходить, що тут таки реально дико холодно і мене не глючить, натягую на себе пуховик, зуби цокають, замерзлі руки з трудом натягують капюшона. Трохи тепліше. Трохи заснула. Мерзли ноги. Намагалась якось втягнути їх в себе – не вийшло.
Ранок. Прокинулась, встала одна із перших, перше слово до провідниці – „чаю... чаю... чаю...” не відігріваюсь. Ні. Ні. Ну може трохи. Чаю, чаю, чаю... доноситься з усіх куточків вагону... у когось блимає думка – „як не опалюєте, то хоч чай нашару давайте!”, неа... навпаки на чаї підзароблять трохи! Хм... а на чай вода якось гріється... хоча, здається вони його таскали з сусіднього вагона. Отже там вугілля було! Та що вже тепер... Поруч є люди, що безтурботно сплять у спальниках. У мене теж спальничок є.... вдома.
Уроки на майбутнє: брати квитки лише на верхню полицю – там ненабагато, та все ж тепліше, брати з собою про будь-якій можливості спальника! Не лінуватись дістати з наплічника фляжку з коньяком!
