Я викреслила тебе зі свого життя. Оженила з якоюсь чорнявкою чи білявкою, у тебе вже десь там є діти, ти купляєш їм морозиво і возиш щонеділі у парк на гойдалки. Я дала тобі можливість жити так, як ти цього хочеш. Дала тобі можливість кохатись із твоєю самотністю. Мріяти. Дихати. Спати. Жити. Без мене. Ти знаєш, це дуже боляче викреслювати з життя, із серця людину, котру полюбив за те, що вона просто є, що вона ось така: особлива, своєрідна. Я ніколи не намагалась тебе змінити. Я змирилась із тим, що ти такий різний, дещо дивакуватий, емоційний. Саме такого полюбила. Я б хотіла вимкнути всі спогади, забути твій голос, очі, руки, вуста. Твоє ім’я. Але я не можу. Ти пішов, ти зник, але забрав мене з собою. В свою країну, де я ніколи не була і хто-зна чи колись буду, в свої сни, де я кохаюсь з тобою.
Мені цікаво, чи ти згадуєш мене. Я б хотіла колись через роки зустрітись із тобою і глянути в очі: чи не помутніє той оливковий колір твоїх очей. Як ти забував мене – спав із іншою, пив, їздив на дурнуватій швидкості нічним містом, вилазив на найвищі вершини Карпат чи Альп, змінив роботу, орендував іншу квартиру? Я знаю, ти вмієш не думати. Ти можеш вимикати думки і почуття, ставати залізом, кидатись із головою в роботу. Ти просто звичайний чоловік, самець, мисливець. Я бачила, як ти розкладав пастки, засідки і чекав, доки я ступлю в них. Я навмисно впіймалась, щоб ти відчув себе переможцем, щоб думав, що всі мої двері відкриті, що ти маєш всі ключі.
І ось перетинається межа, за якою поміж нами стоїть рік. Це не просто ще одні 365 днів, це час моїх кардинальних змін, час, за який я навчилась прощати і виділяти у цьому житті головне. У мене мало часу, щоби його витрачати на те, що мені нецікаво. Ти змінив мене. Як з надріснутої посудини, в котрій є щось набагато важливіше, ніж лише зовнішня оздоба, я витекла, видозмінилась, виросла, хоча я ще досі добре пам'ятаю, якою я тоді була. Це були найкращі часи між наївністю і коханням. Можливо, це колись знову буде, але я вже буду інша - як надріснута посудина, з якої витекло дитинство.
Тепер я знаю, у житті кожної жінки рано чи пізно з'являється чоловік, який перевертає все з ніг на голову, і перетворює ніжне і лагідне створіння на підступне стерво. Це перевтілення болісне, але воно відбувається дуже швидко - за одну ніч безкінечних телефонних дзвінків у невідомість, у безкінечність; за ніч прощання зі всім, що зігрівало, що давало надію. Вранці ти не впізнаєш себе у дзеркалі. Ні, річ не у темних колах під очима, річ у погляді. В ньому щось вмерло. Відійшло. Згасло. Ти хотів відкрити у мені ніжну маленьку дівчинку в картатій спідничці, з двома косами і стрічками у них, а відкрив небезпечну вибохову суміш, жінку, яка знає, що таке „любити” і „зрадити”, жінку, котра вміє дивитись так, що все завмирає. Ти ж насправді ніколи не любив ніжних дівчаток, ти просто був тоді втомленний від життя, від його несправедливості, насправді ти любиш сучок і завжди за ними полював. Бо суки – це дівчатка у картатих спідничках, зі стрічками у волоссі, в житті яких з'явився якось чоловік, котрий все перевернув.
