Авторе, перед тим як вбивати своїх персонажів, подумай, чим вони завинили перед тобою. Твій твір можуть читати або грати на сцені століттями, і з кожним читачем/глядачем вони гинутимуть знов. Ти в змозі поручитись, що одного дня вони не усвідомять себе і не спитають тебе: за що?
Ви коли-небудь задумувались, що робили Розенкранц і Гільденстерн протягом часу, проведеного в Ельсінорі? Про що розмовляли? Де гуляли? Де… мились?
Маєте нагоду дізнатися. Заодно з цим ви побачите, як Гільденстерн перешкоджає Розенкранцу випередити час і винайти: закон всесвітнього тяжіння, шлюз, паровий двигун та багато чого іншого. Вряди-годи з гулких коридорів палацу вибігатимуть зграйки основних (у Шекспіра) героїв, тільки щоби прокричати свій монолог-діалог-полілог в нікуди і умчатися геть. А одного разу філософствуючі студенти зіткнуться з Полонієм, котрий чомусь стоїть за килимом.
Розенкранц і Гільденстерн – це ми, глядачі. Бідолашних студентів втягнуло у вир Ельсінора, в цей контрольований Шекспіром хаос. В нас теж ніхто не питав дозволу з’являтися в цьому світі. Автор прирік Розенкранца і Гільденстерна на смерть. Це, також, і наш фінал. Можна, подібно до них, мучити себе екзистенціальними питаннями, а можна просто грати своє життя, як це роблять мандрівні актори, які теж виходять на передній план цієї історії. Ви досі вважали, що актори сумлінно репетирували написану Гамлетом «Пастку» перед показом Клавдію, Гертруді та двору? Помиляєтесь – актори підзаробляли, граючи перед слугами. А що вони грали? «Гамлета», звичайно. Ще не заплутались? Добре, закінчую.
Я не знаю, до якого жанру віднести цей фільм. Це не пародія і не комедія. Це – зразок, як з кореня однієї історії можна виростити паросток нового вида дерева. Якщо вам подобається «Той самий Мюнхгаузен», то, напевно, прийдеться до вподоби і цей фільм. Адже тут теж все побудовано на майстерних діалогах та прекрасній грі акторів. До речі, в головних ролях: Тім Рот, Гері Олдмен, Річард Дрейфус. Фільм 1990 року. Так поволі колишній хуліганський веселий проект поволі перетворюється на класику кіно.
PS Виникає одне питання: як же тепер дивитися «Гамлета» Олів’є, де шановний сер Лоуренс викинув як зайвих Розенкранца і Гільденстерна з сюжету своєї стрічки? Якби ж знаття, що знайдеться такий собі Том Стоппард, який напише п’єсу і зніме за нею фільм про нібито другорядних персонажів.
