Спочатку вона дуже перелякалась. На її новий мобільчик почали надходити дивні SMS-ки, на які вона не встигала навіть відповідати. Хвилюючись, натискала на випадкові кнопки – система сходила з глузду, з’являлись якість нові мелодії. Та й узагалі вона вже навіть трішки пошкодувала, що купила собі ту цяцьку.
Тепер друзі завжди мають її на гачку – виловлюють у міському морі, немов просту сріблясту тараньку. Раніше, коли ще тієї цяцьки не було у неї в кишені, можна було гарно і вишукано бавитись у кота і мишу. А тепер... викинула б її, особливо після отих кількох дивних дзвінків...
Трохи гидкий, але вельми спокусливий чоловічий голос, (гортанний, хрипкуватий басочок) давав їй дурні та недоречні поради. У понеділок цей голос похвалив, що одягнена стильно і що блузка на ній попрасована бездоганно. У вівторок зранку, як тільки вона вийшла з дому, зателенькав і повідомив, що вона забула парасольку, а в четвер взагалі запропонував зустрітися там і там-то. (Щоправда, уся середа проминула, як на сеансі голкотераптії, бо дзвінків та SMS-ок не було, а стан – як на голках).
Надто швидко, як для романтично-нахабного знайомства. Вона уже почала викладати собі в уяві кольорові кубики, що пахли чоловічим „Шипром”, тютюном та плащем, який намок на дощі. Загалом образ виходив якийсь неприємний, відштовхуючий... От власне, що відштов...
Цей мобільний паразит увірвався в її життя, насилаючи купи дешевеньких непотрібних мелодійок, від якої ставало нудно і мерзько. Та найголовніше – звідки ця потвора без лиця й імені взяла її номер!? Мабуть, лише заради цього і варто із ним зустрітися.
Вона прямувала на умовлене місце, наперед знаючи, кого там побачить: волохатого бігфута із дешевою махорчастою цигаркою у протертих джінсах і пом’ятій сорочці. Він, нервуючи, колупатиметься в носі. Ні, краще – длубатиметься у носі... Втім, вона ніяк не могла запам’ятати, у якому місці колупаються, а в якому длубаються... Отак вона його і застане, цю гімалайську потвору, цього неандертальця-дезертира, цю мавпу в сучасному строї... Посміється з нього, виманить відповідь на одне-єдине запитання, яке її цікавить і піде собі геть... (А наступного дня змінить номер телефону і даватиме його лише перевіреним друзями).
Це сталося таки того четверга, на який вони умовились за допомогою SMS-ки. Так, вона підійшла. Він справді був точнісінько таким, як вона й уявляла: неандерталець, але без цигарки і длубання у... Доволі симпатичний. Зігнувся перед нею у три біди, чемно обслинив руку, завдав собі на плечі й... пішов у власне лігво.
Коли прийшов до себе, акуратно відчинив ногою броньовані двері (руки у нього були зайняті красунею), сопучи, сказав, що телефонний номер дістав від свого друга (не уточнив), а тепер хоче, аби вона йому служила або він її з’їсть. Ось така альтернатива.
Вона, хоч і маленька була, але дуже революційна. З першого ж дня запровадила свої порядки. Тепер оцей так званий „вухожер” щоранку приносив їй до ліжка газету і каву, завжди питав, чи усе гаразд і скиглив, що не витримає більше такого життя. Невже він думав, що на ніч їй казочки розповідатиме!? Усе по-чесному. А головне, що номер у її мобільчику залишився той самий...
3 травня 2005 р. Б., Львів
