В Дитячому Садочку було весело. Такий висновок зробив Сніговичок. Гарні дітлахи, гарна Снігуронька і особливо подарунки. І він, Сніговичок, теж не розгубився, кожна дитина – хлопчик чи дівчинка отримала чудовий подарунок і не один, а цілу купу! Який же він молодець! Ось так, вихваляючись перед собою, Сніговичок йшов по вулиці.
Він продовжував роздивлятись все навкруж, адже те, що він бачив, було для нього геть цікавим. Ось проїхала якась громіздка машина, напевно дуже старовинна, бо її мотор аж захлинався. Дир-р-р-р!!!!Р-ааа!Дир-р-р-р!
А онде маленька дівчинка у червоній шубці тягне за собою височенного вусатого дядечка, який ніяк не хотів слухатись свою доню і намагався стояти на місті. І при цьому постійно наголошував: «Таню, припини! Таню, припини! Ми туди не підемо!».
Ось йде невеличке біле собача з чорним вухом. Воно певно було дуже засмученим, бо пленталось, опустивши голову, по доріжці, край дороги.
- Привіт! Зі святом Нового Року! – звернувся до нього Сніговичок.
Біле собача із чорним вухом підняло голову, подивилось на Сніговичка, і як йому здалося, усміхнулось.
Ось йде симпатична жіночка і несе дві великі, і, схоже, важкі сумки. За нею, відстаючи на декілька кроків, суне кремезний дядько з пакетом в руках. Жіночка зупиняється, розвертається до чоловіка і говорить: «Петре, тобі допомогти?». Той ніяково усміхається. Як те собача.
На зустріч Сніговичку біжить ціла купка дітлахів. Їм весело. Вони кричать, стрибають, регочуть. Сніговичок на мить приєднався до них, і йому теж стало радісно. Він почав за компанію з ними кричати, стрибати, реготати. Ще мить – і дітлахи побігли далі.
- Запрошуємо у наш магазин «Тисяча і одна дрібниця!». Запрошуємо у наш магазин «Тисяча і одна дрібниця!» – раптом почув Сніговичок.
Вгледівся - це перед якимсь файним приміщенням, вдягнуті у чудернацькі костюми, голосно репетували юнаки та дівчата.
«Тисяча і одна дрібниця» - наш магазин працює від сьогодні і назавжди! Тільки у нас ви зможете знайти будь-яку дрібницю!!»
«Не проходьте повз наш магазин!»
«Зробіть собі свято - придбайте дрібницю!»
« Дрібниця, але ж приємна!»
«Як? Ви ще не були в нашому магазині, а це ж така дрібниця!»
Сніговичок не встиг роззирнутися, як ноги його самі понесли у відчинені двері магазину.
«Тільки туди і назад», - пообіцяв собі Сніговичок. А в магазині на нього чекали усміхнені продавці, яскраве світло, полиці, на яких стояли різні предмети, ящики в яких лежав різний мотлох.
Сніговичок підійшов до найближчої полиці і вгледівся в ті предмети, які на ній стояли. Там були:
книжки із чистими сторінками, для того щоб їх власники
самі могли написати те, що хотіли, а потім читали;
клей, щоб склеювати клей;
сонячні годинники, і світильник, щоб можна було побачити який час;
пристрій для ремонту пристроїв;
пристрій, за допомогою якого можна легко знайти пульт управління від телевізора;
пристрій, за допомогою якого можна знайти пристрій, який знаходить пульт управління телевізором;
ключі від замка, але без замка (має значення для тих людей, хто постійно губить ключі, а потім не може відкрити замок);
шпалери, які можна не лише мити, але й прасувати;
праска для того, щоб прасувати шпалери, які можна не лише мити;
та багато – багато інших предметів...
Звичайно для Сніговичка ці предмети були досить безглуздими, тож їхнє призначення його мало турбувало, але загалом йому було досить цікаво на них дивитись.
- Щось підказати? – підскочив до Сніговичка юнак у блакитному костюмі та краватці.
- Ні. Не треба, – відказав Сніговичок.
- Може, ви хочете більше знати про якусь дрібницю?
- Ну, не знаю. Ось це – що воно таке? – тицнюв Сніговичок пальцем правиці в найближчий предмет.
- О! – одразу зрадів юнак. – Це - пристій для зав’язування шнурків! Дуже корисна дрібниця, термін дії - десять років, не потребує особливого догляду. Розрахований на те, щоб зав’язати більше ніж десять кілометрів шнурків. До речі, може не лише зав’язувати, але й навпаки, розв’язувати шнурки. Є і гарантія.
- А... навіщо?
- Що – навіщо? – не міг второпати юнак. – Я ж кажу, зав’язує шнурки – тож така економія часу... і сил.
- А руки для чого? – Сніговичок теж не міг зрозуміти юнака.
- Ви що, зовсім дурний, - почав він репетувати, - руки потрібні, щоб вмикати пристрій!!!
- А- а-а-а.... дійсно, якось навіть не здогадався.
- А це?
- О! Це просто фантастична річ. Уявіть. Ви йдете рибалити ... Ви ж любите рибалити?
- Не знаю.
- Байдуже. Отож, ви йдете рибалити і берете з собою...Щ-о?
- Друзів?
- Вудки! При цьому важко сказати, чи ви щось спіймаєте, правильно?
- Правильно, – чемно погодився Сніговичок.
- І от ми вам пропонуємо супер - вудки вже з рибою! – урочисто промовив юнак і продемонстрував супер-вудку із рибою
-А це? - тицнюв Сніговичок ще на одну дрібницю.
- Це універсальний автовідповідач. Річ просто необхідна у вашому господарстві. Він відповідає за всі ваші безглузді вчинки. От скажімо, батьки вам кажуть: «Синку, не можна їсти багато солодкого». Що робити ви?
- Слухаю, що мені кажуть.
- І тихенько їсте свої солодощі. А батьки на це знову вам кажуть: « Хто з’їв усе печиво?» А ваш автоповідач відповідає, що це зробив він. Як вам?
Сніговичок мовчав. Схоже, що ноги його занесли не туди, куди треба. А так хотілось подивитись на щось вельми незвичайне! Він дивився навкруги і думав про те, що цей магазин таки дивний. Навколо ходило багацько людей і розглядали дрібниці, що лежали на полицях і в ящиках. Щиро дивувались, торкались їх пальцями і схвально кивали головами. Певно їм у житті не вистачало таких необхідних і важливих речей. Дрібниць. Сніговичок зазирнув у добрі очі юнака і поцікавився:
- Мене цікавить тільки одна дрібниця – де у вас тут вихід?
Ось так Сніговичок відвідав магазин «Тисяча і одна дрібниця». Тепер він йшов по вулиці і думав про те, що в його житті повинно бути якомога менше таких дрібниць. Можливо тому, що в нього є руки, та й відповідати за себе він може поки що сам. Без допомоги якогось автовідповідача. А рибалити він взагалі не збирався...
