На агро-фірму приїхав практікант Рибалко або, як бугалтєрша його називає, Сірожа-голубчик. На голубець практикант схожий тільки тим, що від нього постійно тхне піджаркою. А так зовсім нормальний, ну то й що, шо столичний. Загоряє на сонці, носить майку Олімпіада-80. А як він м’яч набива! - Сила!
Це Зінаїда Карпівна ( в неї він квартирує) сама запропонувала:
- Нехай Мішеньку Сергій з географіїї підтяне.
А мама сказала:
- Нехай,- і пішла на роботу.
А я сказав:
- Лабрадоргібралтар, - і не запнувся.
А батько:
- Ніхто тебе не питає.
Ввечері практикант ходить на дискотеку. Тому займаємося ми вдень. Їмо млинці зі сметаною для підпитки сил. Рибалко довго сьорбає чай ( так громко, ніби йому медалі за це вішають ). І приступаєм.
- Екватор.
- Шо екватор?
- Ну... цей...
- Мішо, не кросворд розгадуєм. Не мотиляй ногами.
- Спитайте мене лучше про столицю Монако! - І швидьше перерив.
- Ох і вумний! Столиця Монако?...
- ...Монако!
- А Канади?
- Еее! Ми так не домовлялись!
Сидимо. Витягую з компота вишні, облизую пальці. Кісточками пуляю в клумбу, хай проростають.
- І великий той пароход?
- Великий, Мішка. Гро-мад-ний!
- Брешете?
- Зуб даю.
- Та всі ви дорослі брешете...
Ну хіба ходять справжні капітани у спортівках?! І я ж кажу – не ходять! А батько обіцяв, що познайомить з “самим настоящим”. Я місяць ждав. Щоб спитать про шторма, про кругосвєтку. І може навіть попроситься юнгою! І щоб Право руля! І Ліво руля!.... А у нього, людоньки, баркас. “ Мирний”. Та корова наша покійна за той баркас більша! Не капітан – а так, одно названіє.
І без бороди!
- Що задумався, Міхєльсон?
- Нічо.
- Барбариску будеш?
- Ні.
- Ех. А якорь на том пароході, прикинь, як ти ростом.
- Ну то й що.
- Та чесно!
- Чесно-пречесно?! А як же його тоді дістають?!
