Вітайте нову щотижневу програму:
А у нас в Китаї (chаinо-питне понеділкування по-гарячому з місця події)
Страва 1: Ми для Мао мамаду (і Тибет в прикуску)
Порожнеча душі, особливо молодої, небезпечна не тільки для душі, але й для гаманця її власника. Найгостріше це відчувають студенти. Вічно голодний й ненаситно допитливий нарід, відветро й однозначно често- і плотолюбний. Безоглядно безпардонний, а, подекуди, й весело-жорстокий.
Мамаден – саме так офіційно іменується новітня китайська політрелігія. Цей нескладний, патріотично-полум’яний термін кілька років назад змайстрували сумлінно-нудьгуючі студенти Cичуанського університету як своєрідний засіб до забави й кар’єрного поступу. До речі територія провінції межує з Тибетом.
Маркс+Мао Цзе-Дун+Ден Сяо-Пін, скорочено „мамаден”, – новий модний і обов’язковий до виконання лозунг кожного амбітного студента. З компактним 600-сторінковим цитатником Мао на регулярних напіввоєнізованих політзборищах. Гітара на плечі. Незмінні джинси на підстрибкувато-вертлявій сраці. У вусі – золота сережка. Вічна жуйка в зубах. Фарбоване начервоно волосся наїжачене сторчма. З фірмовим напіцюрником й пачкою дорогих цигарок в задній кишені. Музика й пісні, хоч і занудно-барабанно-безмелодійні, виключно вітчизняних авторів і виконавців. Щоденні виснажливі пітно-стогнальні тренуванки з у-шу і кун-фу. Такий бойовий імідж сучасного ультрамодного китайського студента.
І жодного сумніву в своїй правоті. Ані в правоті рідного Партії, історичній чи сучасній. „Наполеон-Гітлер-Сталін-Мао – то були великі люди. Знали ж як зменшити кількість населення. А щодо Тибету, то він завше був нашим, китайським, цебто ханським. Так нас вчать у школі, у вузі, і газетно-радіо-телевізійно.”
Практично ніхто вже й не знає і, навіть, не підозрює, що до 1950 року Тибет споконвічно й тисячоліттями мав статус незалежної, суверенної держави. Отака кругова інформблокада.
Нескінченне дитинство? Невиліковна інфантильність? Власне такою видається ментальність сучасних китайських комунізованих мас. Включно з молодіжними. Ну нема жодного спасу без вождя в голові.
Нинішний керманич ґондану, тобто киткомпартії, та водночас президент країни й військовий головнокомандувач, Ху Цзін-Тао, вже занесений (ще зовсім „зеленим” 66-річним, але живим – як і годиться) в когорту Святих Безсмертних. Його багаторічний досвід „чьоткава кіруванія” Тибетом в гарячі яскраво-червоні часи Мао чогось таки вартий. Особливо нині... Прецінь, найбільші імперсько-антиімперіалістичні гераклохлуйські „подвиги” пана Ху-(пардон, граматику не перебороти!)-я очікуються непередбачувально попереду.
Боронь нас Боже від них! І китайців – теж захисти! Глобалізація, як не дивно, надає їм шанс без зайвого встиду і пекучо-покаянних виправдовувань вилікуватися від червоної гарячки аби відбудувати зруйновану зайшлими комуняками дорогу до справжніх себе: тисячолітньо-мудрих, розважно-сильних і мужньо-стриманих – веселих майстрів духовного сексу. На часі, либонь, змінювати ненадійне „Cogito ergo sum”, що роз’єднує людей, на „Amo ergo sum”, яке людей об’єднує.
Ярослав Дерега
Понеділок, 17 березня, 2008 року, Китай, Пекін
