- Почуваєш себе самотньою?
Вона заплакала. Він пройшовся по кімнаті, зазираючи у кутки: він шукав свою шкарпетку - безрезультатно. Вона домальовувала на плечі квітку з темними плямами на пелюстках.
- Так, почуваю. - дівчина подивилася на новий зелений годинник, але все-рівно не зрозуміла, котра година. - Йшов би ти звідси.
- Розумієш, я не можу ніде знайти свою шкарпетку, ти вже восьма, у кого я її шукаю. Я маю її відшукати. А на тебе мені начхати.
Вона продекламувала вірш Пастернака про нещасну коняку, після чого додала:
- Я завжди знала, що ти козел. У мене немає твоїх шкарпеток, ми з тобогю навіть не спали жодного разу.
- Я беру до уваги всі варіанти.
У неї було багато книг, шарфів та нереалізованих амбіцій. Вона не знала, чим займатися вечорами і як треба знайомитися з хлопцями. Всі були впевнені, що вона зла та жорстока. але всі - це ще не авторитет.
Він був звичайним припонтованим дурнем.
І дівчина навіть не була у нього закохана і не хотіла сексу.
Ця історія нічим не закінчилася, тільки що вона виплеснула йому на голову чорнила для прінтеру, коли він намагався забрати її власну шкарпетку.
Дівчина залишилася сама наодинці з малюнками на стіні: одним з них була космічна станція з ракетою, що мала злетіти кудись в район даху будинку. Ракета була аплікацією, вирізаною зі смугастої тканини, затертої від постійного використання та з запахом брудних ніг. Дівчина залізла у кабіну.
П'ять - чотири - три - два - один... Пуск!
