Ніч, час перед тим як заснути.
«Господи, за що мені таке? Я ж ненавиджу цей день! Ну, що мені завтра робити? Хотіла поїхати до Львова, а не вийшло, я так хотіла бути там у цей день! Ну, чому не вийшло? А втім, як завжди… про що я можу просити? Ти ж все одно мене не чуєш, робиш те, що хочеш. Хоча б раз почув би мене! Ну, тобі видніше. Надобраніч , я все одно вже вирішила як проведу цей день. »
Той самий день.
«Фу, вже прокинулась… Не хочу розплющувати очі! Зараз почнеться… Я не хочу!!! Навіщо ти прийшов, цей день? Хто тебе просив? Ну, добре, розплющу очі, зроблю тобі приємне, хай хоч комусь буде добре цього дня…»
Тихенько в кімнату входять батьки й бабуся, це мабуть єдині люди, що радіють з приводу цього дня, бо він зробив їм великого подарунка у вигляді мене. Така чи ні, не мені судити. Яка є… починаються подарунки і все таке: «Рости велика і здорова!» Скільки можна мені рости? 180 сантиметрів безладу, куди ж більше? «Дякую, дякую» і все таке. Головне, щоб була посмішка, я повинна бути задоволеною.
Який покидьок придумав святкувати цей день? Ну що в ньому доброго? Ще за місяць, а то й за два до цього дня починається депресія, з якою я вже не знаю як боротись. Я ненавиджу цей день! Господи, чуєш? Я його не-на-вид-жу!
Мобільний телефон… Вимкнути! Не хочу нікого чути! А як же він? І його не хочу чути, нікого не хочу чути! У мене сьогодні особливий день, тому й мені все можна, нехай хвилюється! Що хоче те нехай і робить.
Встаю… вже скільки там часу? Ого! Одинадцята година… Снідаю шоколадом. Треба збиратись. «Ти куди? Тобі ж ще готуватись до святкування. До тебе ж дівчатка прийдуть!» «Я все встигну, що там готувати, все вже й так готове. Скоро буду.»
І треба ж було щоб ще й така погода була! Та вона повністю відображає мій настрій, я така сама знервована, як і вона. Так, а я все з собою взяла? Плеєр у кишені, мобільний теж (хоча навіщо він мені, якщо я його з самого ранку вимкнула?), гроші з собою, ну все. Куди б поїхати? Там де менше людей і море. Так, звісно, лише море мені допоможе. Скільки разів воно так мене виручало! Бідолахи ті, що можуть його бачити лише влітку, вони навіть не знають що втрачають.
Взагалі то у таку погоду людей буде мало будь де, там мені потрібне повне усамітнення. Нікого не хочу бачити!
Виходжу з маршрутки. Тут я провела два літа… хочу ще, але не знаю як там далі буде все. Єх.. все тут було і добре і погане… Йду далі. Шкода, що до того місця ще довго йти. Та мені немає часу сумувати, стільки спогадів чомусь виринає. Ось тут ми сиділи з подругою, а нас хотіли підчепити якісь приїжджі, що ми тільки тоді не вигадували, що б не піти з ними «Пивка попить». А тут я гуляла зі своїм хорошим другом. Саме тут ми тоді вперше зустрілись. «Цікаво, а він буде мені телефонувати? Може все таки увімкнути мобільний? Ні, ти що з глузду з’їхала? Тут одразу ж почнуть всі телефонувати. Такого робити не можна!». Йду далі…а тут ми були вже з іншою подругою і до нас знову якісь чіплялись. За що я не люблю літо, так це через приїжджих. Вони просто навколо тебе товчуться, ніде нема спокою, це нервує.
Йду сама, нікого навколо нема. «Господи, як добре! Тільки зроби трішки тепліше і я буду дуже вдячна!»
А от і море! «Блін, що ж так довго до тебе йти! Чого так далеко забралось? Ти бачиш, я до тебе прийшла, ще й у такий день, ну вітай мене! (легка посмішка, бо море таки вітає, по-своєму, по-морському, та таки вітає)Дякую!Знаєш, я все покинула і прийшла до тебе… Ти мені подарувало стільки моментів, які я ніколи не забуду. Це найкращий подарунок, мені такого ще ніхто не робив. Чого у тебе тут ще холодніше? Хоч вітер прибери! Дякую! Розумієш, мені погано! Ти не дивись, що я до тебе звертаюсь лише у депресії з проханням допомогти вийти з такого стану, просто щасливі миті ми проживаємо одночасно і не треба про це розповідати. Питаєш чому я вимкнула мобільний? Я просто нікого не хочу чути! Що? Питаєш а як він? Як? Нормально! Чи я знаю, що він мене кохає і непокоїться зраз? Звісно знаю! Ну, то й що? Я сьогодні можу робити те, що захочу. Ти чого на мене сваришся? Я все прекрасно розумію. А що батьки? Я їм сказала, що скоро буду. Котра година? Звідки ж я знаю, мобільний вимкнений, тому і не знаю. Досить сварити мене, я просто тут біля тебе заспокоюсь, наберусь сили на новий рік життя і піду. Добре? Ну от і гаразд!»
Пройшов якийсь час. проститутки на заказ
«Дякую тобі за гостинність, мені час йти, бо я зовсім замерзла. Кажеш, що слід ввімкнути телефон? Добре! Ну, все, я пішла, не сумуй! За келехом шампанського я згадаю і тебе. Бувай, скоро зустрінемось!»
«Так, подивимось, що у нас тут… ОГО! 20 повідомлень! Так, що тут? Вам дзвонили, вам дзвонили, вам дзвонили…Вітаю, вітаю, цілую, цілую, ти де? Я хвилююсь! Ну, я на щось таке і очікувала. Ну, от і дзвонить… привіт! Дякую… Не кричи! Сьогодні такий день… мені можна. Я сумувала без тебе… забери мене! Під’їдь до …»
