Я народився 6 червня 1986 року і це було моє перше нещастя. Моя, помішана на релігії бабка побачила в даті мого народження символічне число звіра. Стара не носила шапки, через це, мабуть в неї знесло дах. Вона почала вишукувати в мене на тілі, якісь сатанинські мітки,родимі плями, які б вказували б на мое пекельне походження. Врешті бабуся знайшла, невеличку відмітку на атласній шкірі моєї рожевощокої сідниці. Це була родима пляма у вигляді рогу.
Друге моє нещастя, це те що бабуся вирішила, що цей ріг на моїй п’ятій точці, ні що інше як частина бісової голови, або по іншому чорта. В цю мить, до бабусиної макітри приходить геніальний план, втопити мене у річці під час прогулянки на свіжому повітрі.
Та бабусина мрія не була реалізована, через що, я свого татка побачив вперше тринад цять років потому, коли вчився у восьмому класі.
І так, мені ще не було і року, як мого татуся «за вбивство громадянки Соснової Антоніни Василівни сорока восьми років», засудили до позбавлення волі у місцях не дуже далеких.
І це моє третє нещастя.
Після цього моя матуся, дай їй Бог здоров’я, протрималась ще рік, а потім, як кажуть:
«почала шукати щастя і кохання». Та хіба знайдеш його у кабак, і у ліжках першого зустрічного? Та мені гріх скаржитись на материний стиль життя – одягався я пристойно і не голодував. Врешті знайшовся у матусі мужчінка – майор міліції. Моє четверте нещастя.
Мені було тоді чотири роки і я мало розумів, чому цей дядя приковує мою матусю наручниками до залізного ліжка, а потім завалюється на неї зверху, через що вона несамовито кричить і стогне? Я намагався завадити міліціянтові, та натикався на повне нерозуміння найріднішої мені людини. Потім цей дядько, потайки від матері шмагав мене ременем по задниці. Від чого я зміг сісти на стілець тільки через два роки, навчаючись у першому класі.
Після міліціянта, мати почала зустрічатись з художником. Щоб ви знали, як я ненавиджу чоловіків у беретах на голові та мольбертом у руках. Цей дядько почав крутити роман з моєю матусею коли мені було сім років. Спочатку все було чудово – він собі малював, вона йому куховарила. Потім я помітив, якісь дивні прояви уваги з боку «маляра» до своєї персони. Я вже тоді чув про педофілів – мої більш обізнані однокласники, лякали мене страшними історіями про любителів маленьких хлопчиків та дівчаток. Це було моє п’яте нещастя.
Одного разу мати залишила мене з художником наодинці, поїхавши на базар. Щоб ви бачили, як у цього дядьки загорілись очі: в ночі ліхтарі гірше світять. Та хоч я був і малий
та вже був кмітливий. Я якраз гладив свою шкільну форму – на понеділок, коли « маляр»
знявши свої штани, підступно підкрадався до мене ззаду... Мене мати довго сварила, а художника забрали в лікарню з опіком третього ступеню. Я надіюсь, «маляр» тепер буде тільки малювати. Доречі, він талоновита людина.
Через шість років, коли мені було тринадцять, з тюрми вийшов татко. Я його звичайно не впізнав, та його впізнала мати. Ми обійнялись, заплакали, сіли за стіл. Батько випив і... заколов матусю. З якого дива? Виявляється мій дядько, по батьковій лінії, великий мораліст, писав листи моєму татусеві, де описував матусині стрибки у гречку чи у просо. Батька я вже ніколи не бачив, матір тим більше. Це моє шосте нещастя.
Сьоме моє нещастя – переїзд до того самого дядька по батьковій лінії. Батьків брат постійно наказував, як мені жити, як їсти, як тримати газету, які книжки читати. Постійні заборони і безглузді табу призвели до того, що я в шістнадцять років сидів вечорами вдома, коли мої друзі наповну відривались з дівчатами.
Сексуальне голодування – моє восьме нещастя. Я вже закінчив школи і вступив на перший курс університету.А мої нові підступні товариші-одногрупники через місяць знайомства, потягли мене в жіночу «общагу». Перед тим ми зайшли в магазин і купили дві пляшки горілки. В кімнаті гуртожитку, нас вже чекали. Взагалі це місце дешево, або навіть дармового сексу. Провінційні дівчата завдяки своїм жіночим принадам заманюють міських дурнів. Одним з цих дурнів був я...
Дядько відразу відправив мене до армії, щойно дізнався, що Люда вагітна.
Армія – дев’яте нещастя. Мені трапився жорстокий «дідусь», точніше я йому трапився. Оригінальний був хлопець. Вважав всіх студентів представниками нетрадиційної сексуальної орієнтації. Доказом були його щоденні звернення до мене, типу: «тобі п....ц, п....р!!!». Потім були нічні тримання стільця, гра в «музичного лося» та інші цікаві забавки, які полюбляв рядовий Стицюк.
Нарешті через два роки я повернувся додому. Що мене тут чекає? Чекає моє десяте – останнє нещастя. Мене знайшла Люда. Уявляєте вона мене чекала, разом з дитиною.
Та дитина то ще нічого, бачили б ви ту Люду – казав я хлопцям тоді: однієї пляшки вистачить...
