Хаотично структурована угорська казочка з елементами політики, психології та соціології, спрямована на знищення у дітей логічного мислення
(оригнінал із доповненнями, уточненнями та коментарями)
Діючі особи:
Півень - свійський птах із червоним гребенем на голові, пишним хвостом і шпорами на ногах, самець курки (див. "Тлумачний словник української мови", далі "ТС").
Курча - пташа курки (там само).
"Жили - були серед лісу півень і курча."
Одразу питання.
Чому серед лісу, а не посеред поля, села тощо? Чому вони жили не на узліссі або десь ближче до північного краю у густому вільшаникові, а обов'язково серед лісу? І що, до речі сталося з куркою?
Поступово історія трохи розвиднюється.
"Помер їхній господар, і нічого їм їсти стало."
Несподівано з'являється господар, і одразу ж помирає, як нікому не потрібний третьорядний персонаж.
Виникають деякі додаткові припущення, котрі продовжують далі й далі заводити у хаос.
Чи господар також жив із ними посеред лісу чи вони жили десь разом із ним, доки він не помер, а тоді стали жити серед лісу? І чи не живуть вони там, бо якимось чином причетні до його смерті? І якщо вони таки жили утрьох посеред лісу, що півень та курча їли до того, як господар помер? Чи ж не його самого, не дай Боже, бо інакше чому ж тоді після його смерті одразу ж нічого їсти стало?
"Голодували вони, голодували, доки зовсім не зголодніли."
Проміжне речення, майже несуттєве для розвитку сюжету.
Не зовсім зрозуміло чому вони голодували, замість того, щоби піти потинятися лісом і наблукати собі чогось поклювати? Чи вони від чогось очищували організм та лікувалися голодуванням (див. Поль Брегг "Чудо голодування") чи жорстоко постували і каялися у гріхах, що повертає нас до версії про їхню причеитнисть до смерті господаря? І до якого краю треба дійти, тобто скільки треба голодувати, щоби відчути, що вже зовсім зголоднів?
"Якось набрели вони на грушу-дичку."
Отже вони таки шукали собі їжу. Тільки безрезультатно.
Бо ліс.
Нічого їстівного немає, окрім самотньої груші - дички.
" І невелика була грушка, а тільки горло у курчати виявилося завузьким."
Таким чином груша, то не фруктове дерево з темно-зеленим цупким листям (див. "Тлумачний словник"), а плід цього дерева, що має форму заокругленого конуса (там само).
Півень, як батько (рідний чи названий?) не встигає спинити вже, мабуть, аж розпухле від голоду, курча, котре, не зважаючи на підозрілу ситуацію (одна грушка лежить посеред лісу без жодного натяку на батьківський стовбур) і не враховуючи сумісності розмірів плоду із діаметром власного горла, накидається на грушу й глитає її цілком, не пережовуючи.
"Застряла у ньому груша."
Єдиний логічний висновок в усій цій історії, немов склянка води у пустелі.
Калібр - пробка. Прохід - не прохід. І т. д.
Далі веселіше.
"І каже курча півню:"
Це із грушою у горлі. Йому б у Верховну Раду.
Чим можна балакати, коли передня частина шиї, де починається стравохід і дихальні шляхи (ТС) закоркована. Може воно хрипить, а може володіє черевомовленням?
"- Біжи, півнику, принеси мені води напитися,.."
Нелюдським голосом курча просить води.
Не гупнути з усього розмаху по спині, не взяти його обіруч під пахви й різко натиснути на діафрагму. І ще це звертання: "півнику". Може вони і не родичі зовсім?
Отже води.
А навіщо?
"..бо задихнуся до смерті."
Коментарі не потрібні.
Далі починається біганина.
Півень бігає з відкритим ротом, як курка з крашанкою, намагаючись будь-якими шляхами вициганити воду у кого трапиться, а ті просять у нього натомість кожен своє. Немов він не свійський птах (ТС), а середній клас поміж рекетирами та бездушними бюрократами - хабарниками, півень шарпається в усі боки ще майже дві сторінки (а курча тим часом уже склало крила і здихає), аж доки йому нерозумному не кажуть відкритим текстом:
"Не дам ,- каже півнику ятка ,- поки не принесеш мені гроші."
Останнє геть підкошує й до того неврівноважену психіку півника. Він остаточно опускається до самих низів суспільства і вирішує
"...поритися з горя у купі сміття."
Там він, якраз, і знаходить такий необхідний зараз гріш.
Увесь ланцюжок негайно розкручується на зворот. Зраділий півник біжить до курчати і...
???встигає???
"...бо бідне курча якраз востаннє відкрило дзьобик..." і останні дві сторінки "...без води задихалося..."
Вода проштовхнула грушу крізь завузьке горло курчати у зголоднілий шлунок, котрий відразу ж почав її перетравлювати. Відкрилося горло.
"Вдихнуло курча повітря, та стільки,.."
Це має означати багато-багато, на увесь об'єм своїх величезних курчачих легень (приблизно 1 см. куб.)
"...що і дотепер дихає - живе,..."
Здавалося би й "ґеппі - енд", але ж ні:
"...якщо, звичайно ж, не здохло."
Аякже.
