Це Редька придумав їсти зелені абрикоси. А лежу і стогну на тахті – я.
Надворі папа чинить мопед. І я б зараз теж міг!
- Ключ на десять!
- Ключ на дванадцять!
- Маркіз, брись, зараза!!!
- Дайте тряпку!
- Куда ти лізеш без штанів! Бачиш тече!
- Дє-дє. ….Ось дє!
- Барахлить. Зара підкручу. Та згинь, Матроскін!
- Батько, на з’їзд ветеранів я Вас сам одвезу, бо накатались вже.
- Заглохні! Торохкотить, як навіжений!..
- Не Ви! – конь стальной….
Але мені випала доля, мабуть, і сконати на цьому ліжку.
- Мам, а ми літом на море поїдем?
- Поїдем.
- Де минулий раз?
- Туди, де минулий раз.
- А собака там буде?
- Який собака?
- Великий! Шо лапою теліпав. Ну, сопе ще. Ну, рядом.
- Дік?
- Да! Ти що, не пам’ятаєш, які у ньо блохи? Ооось такі! Сто штук. Добірних бліх.
- Міша!
- Мам, а по гороскопу я хто?
- Рак.
- А рак - це погано?
- Ні, добре.
- А чого ти плачеш?
- Я не плачу, дивись. А раки вони задкують. Назад.
- Дааа? А я умію?
- Мабуть.
- А мені ще довго лежати?
- Ні, скоро, котику. Скоро, рідненький.
- Мам, а якщо я помру, ми на море не поїдем?
- Що ти таке...! Міша!
- А апельсину мені можна?
- …
- Мам, можна?
- Ні. Не можна..
- Зовсєм?
- Зовсім. Хочеш грушку?
- Не хочу. Мам, а ты відріж шматочок і поклади мені на носа. Я буду нюхать. Нюхать апельсин можна?
У скло стукає шось. Не втигаю глянути, як на підвіконні записка:
« Не расстраівайся!
У мене теж дрисня!
Анонім. »
А я і не расстраівався. Хто сказав?
Повертаюсь до стіночки і рахую на килимку оленів – один, другий………..
За п’ять хвилин вже сниться контрольна.
День Ер
В кімнаті сонячно і по вранішньому свіженько. Прокидаєшся і довго лежиш, вивчаєш квіточки на обоях. Не зрозуміло, чи то кедр, чи то клєвєр. З природознавства у мене чотири, бо вчителька молода і жалостліва. А так би трійка була. З натяжкою.
- Що це?
- Гербарій.
- Міша, шо це?!
- Це гербарій дікорастущіх трав. Як Ви просили.
- Де ти це взяв, Міша?!!
- Вони діко рослі. Я сушив їх в теоретичній механіці, том два, бо дідо…
- Цей гербарій нещодавно ріс в кабінеті хімії. Ну що ти мовчиш??
- Марин Анатольна, а трійку поставите?
Сьогодні у мне День Народження. Я став на рік доросліший. Але, по-моєму, ні крапельки не вищий… Тихенько пробираюся в туалет. І знаєте, що я вам скажу? Пісяється так само!
Знову залажу під одіяло, грію ноги і шумно дихаю носом, ніби параход або їжак.
- Де він?
- Стоїть за углом біля будки!
- Крос він біжить. От сачок! Міша!!!
- Шо?
- Чого стоїм, кого ждьом?
- Гусениця.
- Яка?
- Оця. Дивіться. Велика мохната , а на попі крапочка.
- У гусениць нема попи.
- А ви на колінки станьте і побачите. Осьо оно! Я палочкой щас!
- Міша, а бігтиме хто? Пушкін?
- Я перездам! Така ж гусениця – раз в пол жизні! Розумієте?
В залі ворушаться. Мама думає, що я сплю. Баба знає, шо ні ( я перечепився через Маркіза і звалив вєшалочку).
Я бачу їх через скло дверей і заплющую очі міцно-міцно. Чую скрип і мамин голос : “ Нехай ще поспить. Моє мишеня-Мішеня.. Машину на видному місці поставлю”.
- Пожежну машину?! – кричу я - і прокидаюсь.
