-Здоров, Ваську.
-Привєт, Петюню.
-Ну, як діла?
-А, як у Польщі...
-Тобто?
-А той пан у кого больший...
-Так-так-так...
-А твої як справи?
-Та, як в Данії.
-Ну і, що ж там?
-Жінку мають, а чоловік в ожиданії.
-Ага, зрозуміло... Ну, але, ще ж не так, як у Донбасі?
-О, а це ж як?
-Жінку мають, а чоловік у запасі.
-Та, ні. Ще не так гидкесенько. А ти - ну й чудило. Сказано ж: Триндюк.
-Ну, чудило, то не мудило. Коротше, красно дякую тобі, куме, на добрім слові. І додам, що й у тебе теж відповіді не в кармані на аркані.
-Що ж, от і справили тудинь-сюдинь слівце-перекинь...
-Так-так... А погодка ж сьогодні яка...
-То й досі ще зима скалиться , але й весна ж-бо вже скоро не забариться.
-Да... А, вже весна, а вже красна... На степу трава зелена піде, на степу в низинах та навколо озерець квіти виростуть різноманітні... І як запахтять як... Повальний гормон посеред молодняку заграє...
-Та хіба ж тільки у них?
-Та й в нас теж. І куди ж ми з цього ковчегу подінемося? А поглянь-но кумцю, тобі найближче, а чи там в кущах ніяка вирождьонная у нашому селі потвора з довгими вухами та добре змащеним лепетометом у засаді не залягла?
-Начеб-то чисто.
-То, це є добре. Отож, і у нас гормон заграє, але... трішечки... так... тихіше!
-О, то ти вже до такого кавуна викохався, що аж хвостик підів`янув?
-Ну, ще не дуже підів`яв, але тепер не те вже мило, що зовсім і не змилюється. На п`ятеричок за ніч не тягну, але й до однопалчанина ще далеченько. Так би мовити, післяобід, то ще не надвечір`я...
Та, що ми все про мене та про мене. От, наприклад, ти в нас все той же Трахтор К-700, як і у часи юності?
-Та де вже там. Ото, як розплодилася на голові шкура з коліна, тоді й послабшала бойова пружина... Ну, сам знаєш де то.
-Та мені не треба на передні зуби розжовувати, ми ж з тобою ще з часів занять спортивною ходьбою попід столом дружимо... А пам`ятаєш нашу парубоцьку серенаду про народного героя Рябка?
-Та, ще й так виразно та чітко, мов за горбатих часів назву горілчаного магазину у райцентрі.
-А не бре`?
-Анітро. Та, як не віриш, то тепер слухай, але пряди вухами аж уважно…
-Залюбки.
-Отож.
Прийшла зима... В наше село вступили німці... І одразу перевішали всіх котів і собак... Але ми свого Рябка заховали на горищі... Міцно сповили його пащу й решту старезними кальсонами і накрили ваганами однієї з тими пелюшками молодості...
Але за ним полював одразу аж цілий фюрер. Тільки маленький і собачий, а як коротше, то унтерпесфюрер... Він довго і ласо обмацував та обнюхував носопиркою вагани з Рябком у кальсонах під ними... Але обережний та пильний пес надійно всеохоплений білизною натільною, надсилу здержуючи палку зненависть до ворога, сидів тихо, мов той клуночок картоплі у найвідділенішому куточку погреба... І німці поїхали, вивозячі з собою полоненого облизня. І, лижучи його хоч й старанно, але якось дещо подекуди розчаровано...
Та недовго буяла наша палка радість... Навесні підлі фашистські кати знову вступили у село... І підступно, на подовженому повідку, привели із собою хтиву провокаторку - сучку Грету... Яка на службу світовому фашизму підставляла почуття кохання...
Бідолашний Рябко у вищевказаних кальсонах та під вищеназваними ваганами мужньо тримався аж цілих півхвилини... І, зрештою, таки втратив від тієї всепоглинаючої пристрасті капловуху голову. І у пекучій пеком нестямі спочатку продер зубами в кальсонах обоє холош і лигонув пуговку між ними. А потім, з грюкотом перекинув вагани, усіляка молодість яких на ті часи минула. Вже давно й безповоротно... І, таким чином став для вияву світлих почуттів зовсім вільний...
Рябим та подекуди у реп`яхах лебедем на крилах всеспалюючого кохання він стрімко полинув з горища у двір до підступної ворожої звабниці... І тут же втрапив прямісінько у заплямовані невинною кров`ю пазуристі лапи клятого ката унтерпесфюрера та його ницої зграї...
І у тому ж подвір`ї на сухій покрученій груші трагічно обірвалося коротке, але дуже яскраве життя нашого любого Рябка...
І ось на його могилі зібралися найвірніші друзі... Шарко й Бровко, Білочка й Шайбуня, Тузик та ще один Рябко... І заспівали такої сумної пісеньки...
1. Ой, Рябко, Рябко, що ж ти наробив?
На кого ж ти нас покинув?
Ой, Рябко, Рябко, що ж ти наробив?
Нащо ж нагло так загинув?
2. Ой, Рябко, Рябко, що ж ти учинив?
По тобі ж громада плаче...
Ти ж, Рябко, Рябко, серце відчинив,
Мов Ромео, хоч собаче!
-Молодця, куме, пам`ять твоя майже, як в угоївського завмага, що усьому селу на список без списку горілку продає і ще ні разу з боргами тими не помилився.
-Хоч і не угоївський Казьонкович я, але теж на неї не жаліюся…
-Да, а скількох ми на це гав-шоу дівок припарубкували...
-І яких... У самому цвіту...
-Іменно у самому цвіту. Ще не в соку. Соком вони трохи пізніше наливаються...
-Да, здебільшого років, як за двадцять... Знаєш, а ти таке хороше слово тільки-но сказав.
-І яке ж це?
-„Наливаються”.
-Пойняв, не дурень. Був би дурень – не пойняв би. Ну, й налий, якщо таке вже хороше.
-Легко. Пішли у погріб. Там живе врожай року. Що вже вистояв нівроку.
