Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2539
Творів: 45871
Рецензій: 89735

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Психологічна драма

Письменник (з роману "Сатаністи")

© Максим "Січеславець" Беспалов, 07-03-2008
1.
Тетянка була щасливою. Пройшло вже півроку з того часу, як вони з Павуком були разом. І два місяця, як вийшли з лікарні.
Кохання їхнє, вважаючи на умови з’явлення та існування, було чи то не найромантичнішим у світі. Після літніх подій на цвинтарі, вони довго лежали в одному крилі лікарні. І Павук, коли вже зміг хоч трохи рухатися, кожного дня приходив до Тетянчиної палати. Вони тримали один одного за руки, та дивились очі в очі. Тетянка перший час після удару ногою в скроню не могла розмовляти. Вона могла тільки посміхатися та дивитись закоханими очами на свого рятівника.
Павук майже щодня приносив їй різні приємні дрібнички. А коли лікарі дозволили, він приніс їй морозиво. Вона його любила.
Вперше за багато часу Тетянка відчула, що комусь потрібна.

Поки вони лежали в лікарні та остаточно закохувались один в одного, сатанізму на Перемозі прийшов кінець. Оленка потрапила до божевільні, Сашко вмер, а Соня та Вася розійшлися. Тетянка не могла повірити, що ці події відбуваються з нею. Все це було більш схоже на який-небудь американський трилер, ніж на звичайне українське життя. Павук, дізнавшись про те, що відбулося, сказав, що все на краще. Він, взагалі, був якийсь дивний.

2.
Йосип був збентежений. Знову все його життя було зруйноване в один день. Знову всі його плани на майбутнє, прописані дуже докладно, провалилися у прірву під назвою «життя».  Проте цього разу він не сприймав цю зміну орієнтирів однозначно негативно. Він, взагалі, не міг знайти нічого негативного у цьому колапсі своїх надій.
Із всього того, що відбулося з Йосипом останнім часом, він зробив кілька висновків.
По-перше, війну з Богом можна вважати програною на всіх напрямках. Йосип сам здався на милість переможця, благав його повернути себе на Землю та відмовився від подальших бойових дій. Авжеж, Бог грав не зовсім чесно. У нього була перевага в силах і можливостях. Але Йосип знав, на що він іде. І тому дорікати на це було би не по-чоловічому.
По-друге, він зрозумів, що переважна більшість того, що оточувало його останнім часом, було брехнею. Брехали книжки, брехали люди, брехав Вчитель. До справжнього сатанізму це не мало жодного відношення. Цей псевдосатанізм був гіршим за позерство. Останнє обумовлено було чимось пародійним, нонконформістським, забавкою для підлітків і тренуванням для дорослих. Але той сатанізм, який намагалися вбити в голову Павукові всі ті псевдо гуру, що збиралися у Лорда Тічера в квартирі, чи були присутні в якості імен на обкладинках книжок, був справжньою небезпечною тоталітарною сектою. Тепер Йосип міг дивитись на все це зі сторони, й по-іншому розумів те, що з ним відбувалося з моменту перших відвідин Бога.
Проте все ще було абсолютно незрозуміло, ким були ті люди, що першими в цьому році відправили Йосипа до лікарні. На це питання він збирався отримати відповідь від Лорда Тічера. Павук збирався з ним зустрітися востаннє, щоб розставити всі крапки над тим, що їх поєднувало минулі два роки.
По-третє, Йосип у лікарні зрозумів, що, не дивлячись на знову загублене здоров’я, він все-таки отримав від своєї сатаністської Одисеї набагато більше, ніж очікував. Він отримав безцінний життєвий досвід, і він отримав кохану дівчину, що лежала на відстані кілька лікарняних палат від нього.

3.
Тетянка ще сама не визначилась, чи подобаються їй переміни в коханому, чи ні. Теперішній Павук був мало схожим на Павука колишнього. Він перестав бути суровим харизматичним лідером, за яким йшли молоді хлопці та дівчата. Проте це був її Павук, її Павук, її Павучок. Людина, що кохала Тетянку, що прийшла на допомогу, коли вона була на краю смерті. Її чарівний принц із майже королівським ім’ям Йосип. Здається, так звали одного царя у стародавні часи.
Байдуже те, що Павук вирішив покінчити із сатанізмом. Це його справи. Проте, поки він не вирішить покінчити з Тетянкою, вона буде з ним. А, коли таке станеться і він відвернеться від неї, вона просто перестане жити. Досвід спілкування із смертю у неї вже був.
Тетянка дуже тішилася своїм коханням.
На знак їхнього одужання та спільного виходу з лікарні (так співпало), Павук подарував їй морозиво. Точно-точно-точно вона його ніколи не покине.

4.
Поки Йосип лежав у лікарні, він отримав кілька коротких повідомлень від Лорда Тічера. Той бажав своєму учню скорішого одужання й очікував у гості, коли здоров’я дозволить Йосипу покинути клініку.
Тому першою людиною, окрім рідних, с ким він зустрівся після виходу з лікарні, був його тепер вже колишній Вчитель та колишній викладач. Йосип вирішив кинути сатанізм і навчання в університеті. Він уже не хотів бути філософом. І сатаністом. Потрібно було покінчити з всім цих одним махом. Назавжди. Наче з нічним кошмаром. Саме так він сприймав своє минули життя тепер.
Лорд Тічер, як і було домовлено, знаходився удома. Він радісно обняв Йосипа та проводив його в гостинну кімнату. Дивно, але, окрім хазяїна, в квартирі нікого не було. Зазвичай тут тинялося багато різного люду. А тепер нікого. Це й добре. Ніхто не буде заважати їхній відвертій розмові. У нього було що спитати у колишнього заступника.
Поки Лорд Тічер щось там робив на кухні, Йосип, знаючи, що він тут востаннє, оглянув кімнату. Великі книжкові шафи, забиті безліччю друкованих видань у палітурках різної якості та віку. Безліч книжок, і у кожній із них брехня, брехня, брехня.
Хазяїн квартири повернувся з двома горнятками, судячи за запахом, кави. Його фірмовий напій. Лорд Тічер був гедоністом. Він не любив дешевий одяг, дешевих друзів і дешеву каву.
– Радий тебе бачити, любий мій! – Сказав він. – Радий тебе бачити живим та здоровим. Ти вибач, що я не зміг відвідати тебе у лікарні. Ніхто не повинен знати, що ми знайомі. Це може визвати підозри.
– Розумію. Тільки дехто вже знає.
– Хто?
– Дехто дуже впливовий.
– Що за загадки?
– Я перед тим, як потрапити до лікарні, мав зустріч з трьома цікавими людьми.
– І з ким же? – Посміхнувшись, спитав Лорд Тічер. – Він, напевно, думав, що це хтось із тих можновладців, з якими він познайомив Павука у себе в гостях.
– В тому то і справа, що я не знаю їхніх імен і регалій. Але вони, як виявилося, знали і мене, і вас, і все те, чим я займався на цвинтарі з тими дітлахами.
– Сподіваюсь, власних діточок ти там на цвинтарі не нажив, а? – Спробував нещиро пожартувати доросліший співрозмовник. Він, здається, почав здогадуватися, з ким мав справу Йосип.
– Сподіваюсь, ні! Що скажете?
– На що?
– На це!
Лорд Тічер змінив вираз обличчя з дурнувато-усміхненого на цілком серйозний і навіть суворий.
– Слухай мене, хлопче!
– От-от! І вони так само розпочинали розмову. А потім я потрапив до лікарні.
– Слухай мене! Мені дуже прикро, що ти познайомився з цими виродками. Ти повинен розуміти, що сатанізм – це така штука, навколо якої, окрім нас, справжніх сатаністів, вештається купа гниття. Єдина ціль цього гниття – це гроші та влада.
– А звідки мені знати, що це вони – гниття, а не ти, старий дурень? – Йосип вирішив наступати. Хоч одну битву в житті потрібно ж було виграти.
– Ах ти!.. – Лорд Тічер розгубився.
– Ну?
– То що? Вони і тебе купили своїми дешевими фокусами?
– Можна й так сказати. – Розкривати карти, але не всі.
– То слухай мене важно! – Йосип від цих слів закотив очі. – Слухай і передай своєму новому хазяїну. Ми, хоч і слабші за вас, проте маємо захист Вищої Ради. Я туди поскаржуся на те, що ви порушаєте Умову. У вас відберуть територію та закриють рахунок. Чуєш? Закриють рахунок! Передай Воїнові все, що ти чув! А тепер вимітайся, суко!
Лорд Тічер кинув у Йосипа порожнє горнятко, проте не влучив. Тоді він підбіг до колишнього учня та почав силою його виштовхувати з квартири. Він так розгарячився, що на ньому розв’язався пасок халату і бувший авторитет став перед Йосипом у всій своїй красі – з завислим животом і стояком.
Йосип покидав квартиру Івана Микитовича (якій він тепер до біса Лорд Тічер?), посміхаючись. По-перше, сатаністів не існує у всіх свої території та таємні рахунки. По-друге, він був правий з самого початку, Іван Микитович – підарас.

5.
Біда до Тетянки прийшла звідти, звідки вона зовсім не очікувала на неї. Коли Соня їй зателефонувала та запросила на зустріч, вона навіть зраділа. Давно Тетянка не бачилась зі своєю кращою подругою.
Соня жила одна. Мати пішла до іншого чоловіка. А батько постійно перебував у відрядженні. Тому у неї вдома можна було влаштувати славне дівоче свято. Саме на це і сподівалася Тетянка, коли йшла туди. Їй так хотілося розваг. Вона від них майже відвикла. Стільки часу в лікарні.
Соня радісно обняла Тетянку та провела її в гостинну залу. Гостя не могла натішитися. Її подруга стала справжньою дорослою жінкою, справжньою господаркою.
Поки хазяйка квартири була на кухні, Тетянка огледіла кімнату. Справжня дівоча кімната. Багато іграшок, багато музичних дисків, жодної книжки. Вона і сама хотіла би так жити. Ой, не сама. З Павуком.
Соня повернулася з двома горнятками, судячи за запахом, кави. Вони почали теревенити про все-все-все. Про той жахливий вечір на цвинтарі, про лікарню, про Павука, про Васю.
Тетянка відчула себе справжньою дівчиною, яких показують в американських фільмах. Дурненькою, обмеженою дівчиною, що думає тільки про власну зовнішність та хлопців. Як вона про це мріяла! Їй було так добре, аж поки не стало зле.
Її почало нудити. Тетянка попрямувала до туалету. Проте не добігла до нього – втратила свідомість прямо в коридорі.

6.
– Приїжджай до мене! – Сказала Соня Йосипові по телефону.
– Ні! – Він хотів раз і назавжди покінчити не тільки з сатаністом, а і з сатаністами. Окрім Тетянки.
– Ну приїжджай!
– Соню, я вже, здається, неодноразово тобі казав. Між нами все закінчено. Ми не будемо більше разом. Ніколи. Зрозуміла?
– Ну, будь-ласочка! – Благала вона.
– Слухай мене уважно та запам’ятовуй! – Йосип посміхнувся. Він розмовляв, як все те псевдосатаністське кодло. – Я. Зараз. Вимкну. Телефон. А ти. Зітреш. Мій. Номер. Зі. Своєї. Телефонної. Книги. Зрозуміла? Я твій уже стер.
– Знаєш. Ти, авжеж, можеш стерти мій номер, але що ти будеш діяти, якщо дізнаєшся, що Тетянка зараз в мене?
Йосип не зрозумів, про що це вона:
– Дочекаюсь, коли вона піде, а потім скажу, аби вона забула твою адресу.
– А чому ти такий впевнений, що вона звідси піде? – На цьому розмова закінчилась.
Рано, рано Йосип вирішив покинути сатаністські філософію. Він уже почав було знову любити людей. Як виявилося, дарма.
Він швидко дістався Сониної квартири та натиснув кнопку вхідного дзвінка.
Соня відкрила майже зразу. Вона була в легкому, майже прозорому халатику та посміхалася гостю. Йосип оцінив ці приготування та з силою вдарив дівчину в лице. А потім ще і ще раз. Соня мовчки кинулася від нього, але він спіймав її за волосся та таскав з собою по квартирі, шукаючи Тетянку. Його кохана лежала на дивані в залі.
– Що з нею? – Спитав Йосип.
– С-спидь. – Ледь прогундосила Соня.
– Прокинеться?
– Та…
– Дивись мені! – Хлопець потягнув її за волосся коридором, кинув у туалет і зачинив її там. Потім він обережно взяв свою сплячу красуню на руки та поніс до себе. Це було неподалік. Там безпечно. Ніхто не знав, де він живе.
Вже від себе Йосип зателефонував Васі:
- Там Соня у себе в туалеті зачинена. Забирай її.

7.
Тетянка розплющила очі та побачила Павука. Коханий дивився на неї своїми добрими стомленими очима. Дивно, звідки він тут взявся? А, ладно! Не важливо! Вона впилася своїми губами у губи свого хлопця. Ось, що важливо! Цікаво, а де ж Соня?

8.
Тетянка не дуже здивувалася тому, що заснула в одному місці, а прокинулась в іншому. Вона, напевно, вирішила, що він з сонею спеціально так влаштували, щоб зробити їй приємну несподіванку.
Вони кохалися. Нарешті, нарешті він володів цим жаданим тілом. Скільки він мріяв про цю мить! Спочатку на цвинтарі, потім у лікарні. І от тепер його найбажаніші мрії здійснилися!
Вони кохалися. Потім відпочивали. Йосип показував Тетянці свої дитячі фотографії. Вони кохалися. Потім знов відпочивали. Потім дивилися якийсь фільм, нещодавно скачаний із Інтернету. Потім знов кохалися. А потім Йосип вмер від раку. Ремісія закінчилася.

9.
Тетянка дивилася на безтурботний сон свого коханого та посміхалася. Він був таким кумедним, коли спав. Вона гладила його по неголеній два дні щоці та була щасливою. Вона стільки про це мріяла. Авжеж, Павук не був Олегом. Він був набагато кращим. Він був живим. І вона була живою. І це було так чудово!
Тетянка встала та підійшла до комп’ютера. Павук в дитинстві був таким цікавим. Їй так хотілося ще раз подивитись ці фотографії. І вона не буде нишпорити по таємним папкам свого коханого. Чесно-чесно!
Робочий стіл комп’ютера Павука був охайним. Не те що в комп’ютерному клубі. Мой компьютер. Мои документы. Корзина. Блакитна літера Е. Це Інтернет. Тетянка знала. І… Дивний файл. Цікаво, що там таке?

Йосип Клунько  "Трансвестити" - Прочитала вона. Цікаво-цікаво...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Грет Кос, 09-03-2008

Дайош мораль! :)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© RemiK, 08-03-2008

Біда

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Жан, 08-03-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.64087200164795 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …