Калюжа – це особливий наслідок недбалого ставлення до вітчизняних доріг. Наші віковічні проблеми: дурні та дороги. Гірше - замість того, аби начхати на дурнів і робити дороги, у нас чхають на дороги і роблять дурнів (закон генотипу). Тому калюжі можуть стати благодатною темою науки систематики. Розмаїття форм і видів цих утворень дивує найхворішу фантазію. Від невеликих баюр до вічноживучих ні-взимку-ні-влітку-не-висихаючих-калабань. Особливо цікаві для наукового дослідження поодинокі натротуарні каламутні, зубаті багнюки-довгожителі. Великі, темно-зелені музеї минулих дощів, магнітом притягують до себе дітей, мудаків та зосереджених філософів – усіх, хто «ловить лягав» та замріяних кенгуру на вулиці. Вони мають честь вступити в Калюжу. А потім залишають відбтки своїх черевиків – Шерлок Холмс поповнює ряди безробітних.
Крім цих, як би то сказати, марґінальних особин, калюжами цікавляться півбожевільні вчені, що остаточно втратили глузд, через чергу на захист дисертації, і як жовтопресні журналісти, чигають на сенсацію.
А у калюжі живуть майже інопланетні мешканці: старі етикетки, недопалки, трупи перетинчатокрилих (бо крапля нікотину вбиває навіть морську коняку, наче «Рейд» вгодованого комара з реклами). Плавають там ще черепки, амеби , синьо-зелені водорості, доісторичні жуйки та петарди. А хімічний склад просто не підлягає описанню. Навіть домішки води мають неземну кристалічну решітку. Розташуванню атомів позаздрить і свята вода.
Це про калюжі природного походження. Але ж у нашому чарівному, європейському місті трапляються і зовсім інші. Ареали «інших» калюж: під’їзди будинків, тротуари поблизу супермаркетів і кафе. Крім того НАШІ люди можуть і наплювати цілу калюжу (це коли вибори тимчасово закінчуються і у телеекрани нецікаво плюватися).
Розлиті кефіри і йогурти біля продуктових магазинів – окрема тема. Якщо ваш щоденний шлях пролягає повз магазин, то протягом місяця ви матимете честь спостерігати метаморфози розлитих і розсипаних продуктів. Буденне життя може бути зараховане, як практика спеціаліста харчової промисловості.
І не лише харчової. Приблизно з часу, коли дитина починає самостійно мислити, до неї приходить усвідомлення: для чого все-таки побудовані під’їзди. Але дитина ще розуміє, що це – погано. А от дорослі чоловіки і коти – ні. Якщо такими темпами розвивати практичний матеріал дослідження калюж, то в дуже близькому майбутньому не лише прислів’я «Хочеш чисте повітря – не відкривай вікно» перестане сприйматися жартома, а й із дитячих книжок зникне «Мойдодир».
Антоніна Аністратенко
