- це 7665 день мого життя... з них свідомо я прожив 248.
- чому 248?
- влягайся зручніше я тобі розкажу. Це почалося ще тоді...
- еей ей ей... це було риторичне запитання...
за 3456 хвилин до цього діалогу...
Передмова.
любий друже, якщо ти читаєш ці рядки, значить мене.. (ціле речення зграбно закреслене тричі синьою олівчихою. написано з нового рядка)
Шановний друге ("друге" закреслено написано "друже". В результаті отримали)
Шановний друже, якщо ти читаєш ці рядки, значить вже давно як... ти живий на цьому світі. Як, ТИ, живий на цьому світі - залишається загадкою. а в принципі чом би ні?
- еей ей ей ти знов пишеш лист до сан служби?? - промовив велетень в кепці
- не мели дурниць. я пишу лист до...
- еей ей ей не кажи не кажи кому ти пишеш - а то не збудиться...
Я одягнув те що стояло на тумбочці... таак одягнути повідло не було найкащею ідеєю цього дня, але що робити, таке життя. Як каже мій дядько Френк із Туманоопхопленої Англії "Донт луз йо селф сан". Я ніколи не міг збагнути до чого тут сонце. але його всі вважали ненормальним. чого варта лише історія як він переодягнений у ведмедя зайшов у курятник і сказав "Хелллоо!". В ту ж мить бідні кури знеслися синхронно. Тоді і Петя-Петя-Пєтушок зніс свої перші два яйця...
Я підійшов до свого віддзеркалення в вазі - віддзеркалення було прекрасне. як і я сам. Але в мене промайнула дупа. Так дупа тож нічогенька. І тут я сказав собі "Блін, чому я лось.. чому я такий?". Але в принципі що мені довго думати, не я один лось. в мене мама лосиха, брат лось і тато найбільший лось. Друг в мене бобер. Кличка в нього "Зловісне око таємничого кудлатого мамонта", але ми його просто називаємо "ДжЮс". Ще в мене один друг Максимко. Він кріль. Всі його дражнять "Заєць". Він завжди ображається і посилає всіх нах... але зараз не про нього.
Нарешті я одягнув джЇнси промовляючи як соколик:
- Гайда до озерця, там десь має нас чекати...
- еей ей ей не кажи нас чекати. кажи чекатимуть нас. це не принципово але ти ж знаєш як мені зараз важко. - і я його міг зрозуміти. ДжЮсу в кепці було досить важко витримати нещодавнє перевантаження цеглинами, які він потягнув, а якщо просто сказати (вирізано цензурою), в пана.. ну не важливо в якого пана, але суть в тому, що він тепер цеглини боїться залишати на самоті і без догляду, щоб в нього їх так само не (вирізано цензурою).
Далі не вказано, що друзі вийшли з дому і йшли по цьому прекрасному лісному масиві. Сонцесяйне сонцесяйво освітлювало дорогу. коники - стрибунці стрибали як коні. Хрущі, як це вже склалося історично - гули над вишнями. За лісом виднілося озеро. В лісі всі називали його "Озеро", бо нікому не приходило на думку назвати його "Микуленецьке найкраще пиво всіх часів і всіх лісів" . і це було не те що би б правильно... але.. ну як сказати... добре зупинимося на "правильно".
А тим часом наші безстрашні відважні відчайдухи йшли цим лісом. роса помочилася на джЇнси Лосю. До речі Лось так ще робив "Боеее", пожовуючи при цьому щось смачненьке. І в нього з рота частенько стирчала якась трава.
Озеро "Озеро". Напис на озері "Обережно тут живуть живі риби і не живуть неживі риби". Але в написі з Озера хтось ледь-ледь постирав букви і тому вийшла фраза "жук - все буде джЯз, джЮс, джЇнс". але ось наші головні герої почали якусь бесіду давайте прочитаємо про що:
- ...і тут вона підходе з отакеееними...
А поки Заєць щось бреше можна звернути увагу на подорожника. Він такий беззахисний при дорозі росте. Народився він літом. Батьки із знатної подорожницької родини. Тато був подорожником і займався стоянням при дорозі. В цьому йому допомагала жінка-либідка Подорожник. Двоє маленьких подорожничків Курносик і Лапушок активно валяли дурня. На цьому подорожнику, з якого починалася розповідь про подорожників, ледь-ледь видні жили. капелька холодної роси освіжала його. легенький вітерець похитував то вліво, то вправо, вліво-вправо, еврібаді, вліво-вправо. Б(вирізано цензурою) який (вирізано знов цензурою) лось наступив на нього і розчавив його. А ну так, це наш герой головний - Лсяра. От (вирізано цензурою) (вирізано симіцькою цензурою). Повернемося до наших вже таких рідних за цей час друзів.
- а я ж бачу шо в неї отакееені...
- еей ей ей - такого не може бути.
Лось облизнувся і промовив
- а ви знаєте що я подумав, от коли
- еей ей ей звідки ми можемо знати що ти подумав?
- а я подумав таке, от чому Бог одним помагає, а іншим менше помагає. І чому зараз модно бути атеїстом. і чому ми не цінуємо, те що ми зараз маємо?
- Він не менше помагає, просто для кожного свій шлях...
- еей ей ей про який шлях ти говориш?
- зачекайте, не сваріться друзі – промовив це Лось і тут же йому промайнула думка: «Цікаво влаштований світ, тварини розмовляють… гиии прикольно» - Боеее!
І тут зразу, як з відра, випадає дощ. Всі зрозуміли. а Ви зрозуміли?
Менше з тим. Через 1728 хвилин (а це, як ви здогадалися і день вже не той) підїжджає до них Алєнь
- хаа хаа а чьо тут у вас здесь за збродік?
- ех Алєнь Паллич, не час зараз нам сваритися...підходьте в четвер з 8*00 до 18*00. і тоді поговоримо.
- Харашо. Спокі-нокі. - і Алєнь вже бувало хтів йти-поскакати, але Лось ще йому крикнув:
- Ідіот!
- Что ізвольтє?
- ідіоте, тільки не приприся з 12*00 до 13*00 бо ти любиш - в мене тоді обід.
Робота в Лося була ненапряжною. Просто в нього роботи не було. Але це складно. Одного разу він працював на птахофабриці, але коли його дядько Френк із Туманоопхопленої Англії прийшов із «жосткої будуняри» переодягнений у ведмедя в курятник і сказав "Хелллоо!"... ні ну Лось не образився на "дядько Френк", бо хто б ще так пожертвував і примчався із Туманоопхопленої Англії в Мальовничу Україну лише для того щоб перепитати чи дійсно він вгадав, що таки ту дамбу не добудують в неважливо де. Таки так. Лося з роботи погнали в три п’яті точки падіння.
Понеділок ранок.
- Маам не потрібно мені то брати
- клоюба лячача кендос куакерос сентез кельніньйо джяджз
- не зрозумів
- клоюба лячача кендос куакерос сентез кельніньйо джяджз
- шо?? зонтік!??
- клоюба лячача кендос куакерос сентез кельніньйо джяджз
- навіщо мені плащ-палатка?
- клоюба лячача кендос куакерос сентез кельніньйо джяджз
- добре ти права...
- клоюба лячача кендос куакерос сентез кельніньйо джяджз
- та не забуду я
Підійшов Заєць. і промовив:
- я звичайно не хочу втручатися, але в мене таке враження що ви, ну як би це сказати... ну.. таке враження що розмовляєте на двох різних мовах...
- з чого ти взяв?
Ти часом галопом підходе ДжЮс...
- ну я ж бачу що щось тут не так
ДжЮс взяв до рук вазу і підтюпцем пішов у хібарку
- ні, ми добре розуміємо один-одного. Я люблю свою маму, вона піклується про мене
ДжЮс із запаленими очима і з спаленими віями шкандибає на кухню із молотком...
- так, але в мене таке враження що вона керує тобою - не дає тобі самому прийняти рішення
Із молотком і кетчупом ДжЮс човгає в хібарку
- ти знаєш, якось одного разу... х-х.. тобі не чути бензином?
Тут із хібарки ДжЮс сказав:
- а шо це за...
...Коротше (знову вирізано цензурою) так, що від хати лише вікна залишилися. Лежать-лежать вони лежать і тут починається діалог:
- це 7665 день мого життя... з них свідомо я прожив 248.
- чому 248?
- влягайся зручніше я тобі розкажу. Це почалося ще тоді...
- еей ей ей... це було риторичне запитання...
- ти знаєш Джюс, на твоєму місці, я б взагалі помовчав би... бо ти щойно не лише нас не позбавив би цього одноразового життя, як це ти зробив ще два роки тому із пластмасовим стаканчиком, ще й поставив під загрозу, мою маму і молодшого брата. це добре що тато зараз в Англії і іменує себе "дядько Френк", а то в цьому лісі би на одного бобра точно стало би менше... до речі, з тебе цегла, молоток, кетчуп і віддзеркалююча ваза – промовив, загадково-спокійно, із поглядом вдаль, Лось.
