Щоб накликати на себе хижака потрібно бути жертвою. Жертва і пахне по-особливому, в неї особливі рухи, особливий вираз очей, особливі думки в голові, лише такою вона притягує і приносить хижаку задоволення та втіху, до інших створінь він байдужий.
- Дай 50 копійок, - мовив він.
- В мене не має.
- Ти що, нариваєшся. Хочеш щоб я перевірив твої кармани.
- В мене немає. – сказав я, відчуваючи, що влип
- Ти що хочеш вивести мене із себе. Може змусити тебе стрибати на місці, щоб задзвеніло.
Ці слова були сказані при всіх хлопцях однокласниках, мій голос затремтів, бо я відчував, що не зможу протистояти моєму випадковому требувальнику. Я стояв разом з усіма на перекурі за стінкою сортиру, тому вчитель праці не міг нас побачити. Я відчув, що залишився сам на сам з перешкодою, а всі уважно спостерігали як я з нею справлюся.
- Можеш перевірити.
- Перевірю, не хвилюйся – сказав він, і швидко пошарив по моїх карманах. - Що це ?
- Мівіна.
- Якого х?я ти носиш її з собою
- Хаваю.
- От дебіл. Питань немає, зникни. Ще раз побачу, щоб мав при собі 50 копійок зрозумів.
Я мовчки кивнув і вийшов з-за стінки туалету. До майстерні я йшов як побитий пес, повністю морально розчавлений. Так зі мною ще ніколи не поводились.
В нас був останній урок і йдучи додому я міркував, чому саме мені так “пощастило”, і що робити при наступній зустрічі. На ці питання я не знав відповіді, але ясно було одне: я показав себе слабаком, а значить наступний раз обов’язково буде.
Мама напекла вергунів, зварила борщ, покликала батька, що порався надворі і ми сіли за стіл. Приправкою від мівіни я притрусив борщ і шматочок хліба, а саму вермішель вирішив заточити потім.
- Як пройшов день, - питала мама.
- Добре, отримав по укрмові 5 за вірш і по трудам.
- В столовій кушав.
- Кушав.
- Що давали ? – питав батько.
- Гороховий, на друге гречку і котлету.
- Харашо. Ще багато в тебе талонів на столовку ?
- На тиждень вистачить.
Після обіду я побіг під тєлік, дивитися “Баффі – переможниця вампірів”. Здорово вона там мочила демонів. Коли б і мені так перемагати своїх ворогів, але я відчував, що занадто слабкий для такого. Все у тих американських фільмах брехня, їх не можно показувати підліткам у яких ще не склалася психіка, вони створюють ілюзію, видовище, але не вчать як треба жити.
Готуючись увечері до завтрашніх занять, з голови в мене не виходив той випадок.
Навіть добре, що в моєму кармані виявилась вірмішель швидкого приготування. В той час це був популярний продукт у школі. Напис на пачці “продукт готовий до споживання” робив свою справу. На перервах, особливо малишня, хрумтіли мівіною замість купляти собі булочку. Молоді організми требували своєчасного поповнення енергії…
