«Який гарний сніг сипле за вікном! Так гарно та чарівно! Шкода, що тебе нема поруч. Дуже шкода. Ти вибачай, що так сталося. Я не знала, що сесія затягнеться і ми так довго не побачимось. Я не могла написати це все і СМС, бо не вмістилось би. А по телефону також було б погано – багато часу зайняло б, а у тебе покупці.
Шкода, що тебе нема поруч. З мого вікна у квартирі добре видно кучугури, які робить всемогутній сніг. Діти тішаться ним, граються та ліплять снігових баб. А я наробила сніжок та поклала на балкон, а прохожі думають, що я хочу жбурляти їх у них. Та я цього вдень не роблю. Я чекаю ночі і тоді кидаю їх в нікуди. Так весело, коли сніжки розбиваються об дерево чи асфальт. Ти знаєш, це єдина втіха поки тебе нема. Нещодавно влучила у сусідське вікно. Але мені нічого за це не буде, бо сусіди спали і не чули що сталося.
А ти знаєш, я колись хотіла лише розмовляти з тобою. Тільки розмовляти. Я не хотіла бути твоєю дівчиною чи ще кимось. Я хотіла лише одного — бачити твою посмішку. А пам’ятаєш, як колись я начебто зовсім випадково опинялася на твоїй дорозі? Тоді я навіть у своїх найбургливіших фантазіях не могла уявити, що ти станеш моїм хлопцем. Лише моїм. Тараску, ти не забувай про мене. Тим більше, я скоро буду.
Шкода, що тебе нема поруч. Вибач мені за все. Пробач. Я скоро буду. І ще: не забувай хоч раз у день виходити зі своєї «комірчини» на свіже повітря. А як вийдеш, то подивись на сей прекрасний світ. А він таки дійсно прекрасний.
Цілую і люблю.
А.”
