Шановна пані Галинo!
З огляду на наше з Вами давнє приємне знайомство, хоч і суто електронічне, та на важливість заторкнутої проблеми, вирішив відповісти на Вашу репліку. Найперше, дуже радий і вдячний Вашій високій оцінці моїх скромних дописувань. Надалі старатимусь ще ліпше.
Певно ж нашим грішно-святим чарівно-недосконалим світом рухають загадкові сили, складні долі. Він же у нас вельми таємничий аби все й одразу можна було б зрозуміти. Путі, як відомо, Господні ж. І саме Тайна, як твердить поет, то ім’я Бога.
В Італії оце я не зустрів жодної людини, яка б назвала себе християнином. Там живуть лише і тільки чистокровні католики, як і у Франції. А в Англії – англіканці. В Дойчляндії – протестанти. В Москві – православні. У Львові – напівкатолики-напівправославні. Про Америку марно й балакати. Там же ж різноманітних „підвидів” „християн” більше аніж бейсбольних команд. А найжахливіші війни відбувалися саме поміж оцими всіма псевдохристиянськими суспільствами.
Європа різко відчула кризу свого духовного розвитку вже в середині 19 віку. А усе 20 століття – це історія змін (часто болючо-жертовна) всіх своїх культуральних цінностей під впливом ідей з Тибету, Японії, Індії, Кореї і, зрештою, Китаю.
Невипадково ж, навіть знаного Містера Шерлока Холмса автор теж вирішив замандрувати аж до Тибету, де той балакав з самим Далай Ламою й допоміг йому в його потребі. Зарозуміло-хвалькувата Євро-мерика, яка до тих пір дозволяля собі беспечно-тепло життювати на квадратно плоскій євробіблійній євро-центричній паперовій землі, змушена була визнати, що вона, земля, все ж таки жива і кругла. І, мало того, що вона, земля, дійсно обертається. І „нечемне” сонце без дозволу королеви насмілюється світити й отим усім „поганим” паґанам, цебто, язичникам темноглупим.
Нині Захід вже не здатний обійтися без вливання свіжої крові з дикого Сходу в свою зажерливо-ліниву економіку і навіть в своє залякано-всихаюче ґенеалоґічне розгалуження.
Зауважте цікаві співпадіння: через 17 років після Жовтневого Перевороту в Санкт-Петербурзі – початок великого терору, по суті своїй антикультурницького. Через ті ж 17 років після встановлення промосковської комуно-диктатури в Китаї – проголошення Вен-Ґе, тобто Культурної Революції (дослівно: зміна культури, тобто однієї форми культури на іншу, інакшу), винищення освіченої верстви населення та всієї мислячї інтеліґенції з її конфуціанською традиційною закваскою. Лиш офіційно пропало-загинуло 40 мільйонів „неправильно-освічених” громадян-„пиявок капіталістичних”. Можна лише здогадуватися про дійсні масштаби погрому, який вчинив запаморочений кеманич у Піднебесній державі впродовж 10 років (і якби не щаслива кончина його в 1976 році, це тривало б до незнати доколи). Нині шкільні та університетські вчителі тут вчать дітей, що в усіх тих помилкових війнах з Конфуцієм винуваті „євнухи” з оточення Кілера, а не сам Кілер. Найвідчутніші втрати не лише в духовній та господарській сферах, але й духовно-психологічні. Було кардинально змінено тип людини. Сучасні китайці – це перелякано-залякані китайці. Вони люди без облич, справді з мурашника. Запрограмована злобна безпомічність та чемнослухняна безпросвітна безнадійність на їхніх „вічнощасливих” агресивно усміхнених фізіях просто спантеличує. І вже навіть не здатне викликати співчуття чи жаль. Це як навіженна хвороба.
Злоба та ненависть до некитайців постійно вилізає крізь шви „офіційного курсу поведінки”: коли 6-річний хлопчина раптом виривається з руки „добромудрого” батеньки і серед людної столичної вулиці з перекошеним личком і злобними вигуками махаючи своїми кулачками кидається на лаовайя (іноземця).
Що далі? Хто знає? Хто виживе той побачить. Комунякам є що ділити є що втрачати. Їх же тут вірнопідданих 75 мільйонів голів. Апетити зростають. Слова гладшають. Зброя робиться. Але вже є в людей персональні компутери, є хоч трохи інформації.
Ще надія на жінку, на любов, на любов до жінок, яка переможе любов до війни. На те, що кохати жінок стане і тут в „єврозоні” менш встидним і більш модним, аніж грабувати їх, убивати їх та й один одного.
Радше варто вчитися, любитися, брататися, аніж стрілятися.
А щодо моєї „Китайської Грамоти”, то небавом чекайте сюрпризів!
З повагою,
Ярослав Дерега
