Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45668
Рецензій: 89356

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Про Вусокрута та Крутивуса.

© Олексій Тимошенко, 02-03-2008
Про Вусокрута

Був  –не був, та кажуть люди, що був,  чоловік один. Звали його Вусокрут.   Дуже він був веселим, запальним та  дуже любив всяку роботу. А ще були в нього довгі покручені вуса, які він кожного дня  обережно розчісував  чималим дерев’яним гребінцем. Ця приємна справа допомагала  йому  під різних життєвих негараздів. Отак, якщо, станеться лихо,  і  врожай увесь загине від непогоди, сяде тоді Вусокрут і почне гребінцем вуса вичісувати. Спочатку правий, потім лівий. І одразу щось придумує:  « а що ж, можна  ж і рибалчити!»
Одного разу  Вусокрут  йшов по селу. Дивиться –біжить на зустріч чоловік один,  вуса маленькі, тендітні.
Думає Вусокрут:
«Як то йому живеться з такими вусами, це ж і зробити нічого не можна!»
А чоловік біжить собі, та ще й кричить:
- Рятуйте, люди добрі!
-Стій! – каже Вусокрут. – Чого репетуєш?
Зупинився чоловік. Каже:
-  Женуться за мною люди негарні, жадібні!
- Не люблю жадібних людей, – промовив Вусокрут.
- Отож і я кажу.
Дивиться Вусокрут, а у чоловіка за спиною мішок чималий, добра там напевно багацько.
- А ти чоловіче, напевно  ж не жадібний?
Вусокрут навкруги роззирнувся і бачить, що  в далечині гурт людей з’явився. Біжать-поспішають. Кричать.
Захвилювався чоловік з мішком. Продовжує Вусокрут:
- То ж не жадібний?
-Ні, - каже чоловік. – не жадібний.
- Так може поділишся добром своїм, що за спиною?
- А чого ж не поділитися, - сказав чоловік. І витягує з мішка ... курку.
- Гарна курка, – каже Вусокрут, - і справді, не жадібний.
- Ой, не жадібний. –відповідає чоловік.
Хвилюється чоловік,  озирається.
Продовжує розмову Вусокрут:
- Може, чоловіче добрий, ти мені ще щось подаруєш, бо ти ж наче не жадібний...
- Ні, - підтверджує чоловік, - не жадібний.
Сказав і витягнув з мішка... гуску.
- Гарна гуска, – каже Вусокрут, - вдвічі не жадібний.
- Кажу ж не жадібний!
Тільки хотів чоловік той йти далі, як Вусокрут  знову  каже:
- Слухай чоловіче, як ти такий добрий, то може віддаси мені увесь мішок? Ти ж ніби не жадібний?
Бачить чоловік – нікуди діватись. З одного боку люди біжать жадібні, які не люблять зі своїм добром розлучатись, а з іншого – Вусокрут із довгими та покрученими вусами. Що робити?
Віддав мішка Вусокрутові, а сам  давай тікати!
Тут і люди прибігли, вгледівся  Вусокрут, аж це   його знайомі хлопці, що проживають  далеко в кінці села. Вуса у всіх довгі. Гарні.  Кажуть вони Вусокрутові:
- Що ж ти, чоловіче, злодія не зупинив, не спіймав?
Відповідає Вусокрут:
- А чого ж його ловити, він усе віддав сам. Бо чоловік він виявляється – не жадібний!
Віддав Вусокрут награбоване, а люди зраділи, і щиро йому подякували...

                                                 Як Вусокрут зустрів свого друга  Крутивуса.
  
Якось вранці зустрів Вусокрут свого друга Крутивуса  і говорить:
- Друже, Крутивус! Добре, що я тебе  побачив. Мені тут сон наснився незвичайний.
- Сон? – питає Крутивус.
- Єгеж. Уявляєш, бачу я у сні тебе і твої довгі  та покручені вуса. І знаєш, все як зараз: ранок, сонечко світить, пташки співають.
- А чого ж гарний сон.
- Отож і я кажу.
- А далі що?
- А далі ти мені кажеш:
«Друже Вусокрут,  давно тебе не бачив, хочу тобі подарунок зробити!»
- Та ти що! – закричав Крутивус. – Не може бути!
- Так і я кажу: не може бути!
- А я?
- А ти кажеш: «Геть давно не бачив, от, якщо не приймеш від мене подарунок, зле стане одразу мені».
- А ти що?
- А я - що.... Пожалів тебе, страждальця. Тут ти витягуєш чудові чоботи.
- Чоботи?
- Єгеж. Я звичайно відмовлявся, та прийшлось забрати. А потім ти і кажеш....
- Що, ще не все?!
- Кажеш мені: «Друже Вусокрут, як проснешся,  то при зустрічі зі мною нагадай, що я  тобі хотів ще віддати свого кожуха.» Так от я тобі  і нагадую, щоб ти віддав мені свого кожуха!
- Оце так, – взявся руками за голову Крутивус, – треба таке пообіцяти! Що ж робити?
- Ох  і не знаю, мені звичайно незручно, але ж ти обіцяв...
- Ну, добре, - раптом вирішив  Крутивус, - давай завтра зустрінемось, на цьому самому місці. Принесу те що обіцяв.
Так і домовились.
Наступного ранку прибіг Вусокрут на місце зустрічі. Хвилюється, думає, як кожуха буде міряти.
Аж дивиться – йде Крутивус.  Усміхається, в гарному настрої. Фізія аж світиться. Підійшов  до нього і каже:
- Вітаю тебе, друже Вусокрут.
- А де кожух? – питає той.
Відповідає Крутивус:
- Знаєш, сталась зі мною така історія. Приготував я ввечері кожуха. Ліг спати. І бачу сон. Ніби зустрічаємось ми з тобою на цьому самому місці, ти такий радісний, оце як зараз. Я тобі кожуха даю.
- А чого ж гарний сон.
- Отож і я кажу.
- А далі що?
-А ти мені кажеш: « Друже Крутивус,  не треба мені кожуха!»
-  Та ти що! – закричав Вусокрут. – Не може бути!
- Ото  і я кажу. А ти мені:
«Я походив  у твоїх чоботах, хочу повернути».
- Гарні  були чоботи!
- Гарні.  І ще кажеш: «А за те, що ти не відмовився  дати мені чоботи, я хочу тобі дарунок зробити...
- Та невже?!
- Єгеж. «Хочу,  - кажеш,  -подарувати тобі коня...».
- Ко-ня?
- Коня. Отого свого найкращого, чорного. І попросив мене, як тільки  ніч із собою сон забере, і ми зустрінемось, нагадати  про обіцянку. Так я от нагадую. Про коня.
Взявся за голову Вусокрут. Треба ж, таке наобіцяти!
Нарешті він каже:
- Знаєш, Крутивусе,  а може не варто довіряти отим снам, бо таке один одному можна пообіцяти – за  все життя не віддаси!
- А що, - каже Крутивус, - що вірно, то вірно!
Так і домовились.
                           Як Вусокрут і Крутивус урятували гарну людину

Немає краще від людей,  що вміють зробити у своєму житті щось по-справжньому вартісне. А особливо, якщо у цих людей  довгі і густі, та ще й покручені вуса. Ось саме таким хлопцем  і був Вусокрут.  Жив  він у одному гарному селі, в якому проживало багацько вусатих чоловіків, теж непоганих хлопців. Якось йшов Вусокрут по берегу річки і бачить, що  йде по протилежному березі  чоловік один, Крутивус. Як ви зрозуміли, він теж був здатен  у своєму житті зробити щось  по-справжньому вартісне.
- Агов! Крутивусе! – закричав Вусовкрут.
- Агов! Вусокруте! – закричав Крутивус.
Зраділи один одному вусаті хлопці.
- Як життя? – репетує  Вусокрут.
- Нічого! – відповідає Крутивус.  
А розмовляти ж незручно. Весь час кричати ось так не будеш. Дивиться Вусокрут, а  місток через річку далеко, якщо поміряти вусами, то  вусів чоловіків всього села  не вистачить. «Ні, - думає Вусокрут, - то далеко» . Пригледівся – човен стоїть біля  берега.  А хлопець він розумний, в човен заскочив, весла вхопив і  давай гребти. Тільки вуса за вітром і гуляють! Але і Крутивус -  хлопець з вусами не короткими. Теж десь знайшов човен  і теж давай гребти.  Так сердешні працювали, що  за мить опинились біля протилежного берега. Дивляться один на одного.  Місцями, значить, бідолахи помінялись. І знову розмови немає.
«Овва!» - подумав Вусокрут, знову вхопився за весла, і за мить знову опинився біля протилежного берега. А Крутивус - ні, щоб  зачекати друга, теж байдиків не бив, веслами молотив по воді. Знову помінялись місцями хлопці.
Плюнули хлопці, біда одна з цими човнами. Стрибнули у воду – спочатку Вусокрут, а потім і Крутивус. Пливуть один до одного. Зустрілись. Усміхаються.
-Ой! – раптом закричав Вусокрут.  Вода холодною виявилась,   усі м’язи у вузол  стягнуло, руки –ноги не слухаються. Що ж робити?  І Крутивус розгубився, тільки зуби й цокають. Вода від їхнього тремтіння з берегів почала виходити. Почало хлопців на дно річки тягнути.  Біда – та й годі!
Вусокрут очі заплющив, силами збирається. Про себе забув, а про Крутивуса думає, хвилюється за нього. Хлопець же молодий, життя ще бачив мало. Ні, робити щось треба! І Крутивус туди ж – думає, що Вусокрут в скрутну ситуацію потрапив. Без нього не виплутається.
І раптом, не домовляючись між собою, ( холодно ж!)  обхопили хлопці один одного своїми довгими вусами ..і давай із води витягувати... так і врятували один одного.  Вусами.
Ось так  Вусокрут врятував гарну людину. І Крутивус теж.  Раділи потім дуже.
Більше у холодну воду  домовились не лізти.
    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

По-українські, по справжньому

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Читай, 05-07-2008

До теми.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр, 03-03-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олег Derim, 03-03-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 02-03-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 2.4394929409027 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …