що, коли, кому і як говорити
та
кого, коли і як кохати
(східна мудрість)
Самі не знаєм, які ми на зріст, аж поки
Підвестися нас не попросять, тоді,
Якщо вірний план, ми неба сягнем якраз!
Звитяга, оспівана у піснях, була б
Звичайною річчю, якби ми, з остраху
Стать царями, не щулились би,
Мов каліччя!
Емілі Дікінсон (1818-1874)
Людина подібна до дерева, що своїм корінням міцно тримається рідної землі, кроною ж тягнеться до неба, відкрите усім вітрам, з усіх сторін світу.
Ще не так давно, до 1939 року, у Львові як збиралося троє професорів – то вони могли спілкуватися 30 мовами. Тепер як збереться 30 професорів – вони і в трьох мовах заблукають.
Це водночас і смішно і грішно. Адже: “Людина, яка не знає жодної іноземної мови, не може знати рідної мови” – повчав мудрий німець Ґєте.
“Людина, яка не знає рідної мови, не може знати чужоземної мови” – доповнює через сто п’ятдесят буремних літ бунтівничий ірландець Бернед Шо.
У нашому такому ще юному ІІІ тисячолітті, XXI столітті, люди мусять (бо далі вже нікуди) почати вдосконалювати та збагачувати радше свої мовно-лінґвістичні, аніж військові, арсенали.
У спробі порозумітися ще при житті, аніж в ретроспективі потойбічно-паперової історії, завжди тенденційно брехливої, незмінно криводзеркальної, як і сама матір історії – смерть.
Адже мова є найвірнішим та найглибшим відображенням як духу цілого народу, так і окремої людини.
Саме мова є тим мостом, який найпевніше може об’єднувати різних людей і сприяти взаєморозумінню між ними.
Багатьох, без сумніву, зацікавить мова народу острова Балі. Адже на цьому екзотичному острові, згідно загальних
опитувань, живуть найщасливіші люди на світі.
Цікаво, що у їхній мові немає ані майбутнього часу, ані минулого часу. Є лише час ТЕПЕРІШНІЙ. Таким чином, цей нарід просто вимушений жити сьогоднішнім днем. Тобто щасливо. Цебто, правдиво і дійсно. Без примарних нав’язливо зобов’язуючих спогадів про своє “героїчне минуле”, ані без маразматично-фантасмагоричних марень про своє недосяжно нездійненне “світле майбутнє”.
Вірогідно, саме ця обставина дає цим острівним людям можливість завжди відчувати дійсне теперішнє сьогоднішнє щастя, яке не має ані початку, ані кінця, – так само як не має ані початку, ані кінця мить теперішня.
Адже мова, якою користується людина, формує її внутрішній всесвіт.
Людина дивиться на світ крізь рамки та закони своєї мови. Мало того, людина здатна бачити лише й виключно те, що їй дозволяє бачити її власна мова.
Прецінь, недаремно ж кажуть, що скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина. Адже якщо, реальність – це ті історії, які люди звикли собі розповідати, і якщо кожна мова – це окремий погляд на світ, то й світів і реальностей є, принаймні, стільки, скільки є мов.
Разом з тим, (хоча й вивчення чужоземних мов – заняття цілковито аристократичне, бо потребує певного дозвілля та спокою), природно, аби діти починали вивчали чужоземні мови щойно з 12 років, коли вони вже досхочу набулися дітьми і сформувалися в ритмі й мелодиці рідної мови.
Проте і Рідної Мови не слід вчити. Їй (як і для Неї, як і Тобі) набагато ліпше живитися любови радістю Твоєї, яка повсякчас зростатиме, коли порівнюватимеш рідну мову з чужими мовами. Бо що ж крім любови треба Їй від Тебе?
Разом з тим, немає верхньої вікової межі: і в 20, і в 45, і в 80 років можна, при часі і здоров’ї, успішно взяти будь-яку мову.
Головне – як це робити.
Чужоземні Мови, поряд з поезією, мусять стати головною темою освіти в XXI столітті. Либонь, мова як і поезія — це шанс до виживання в нашому крихкому світі. І Поет, яко Творець Мови, уподібнюється Богу.
І дитина ж не вчить рідної мови. Вона, подібно до Поета (хто є нічим иншим, яко Великою Дитиною), ніби створює-будує свою власну мову, яка створює-будує її власний внутрішній світ і завдяки якій вона здатна бачити й розуміти навколишній світ.
Світ існує для людини лише завдяки її власній мові. Бо ж, знано: про те, про що не можна нічого сказати, і є ніщо. І коли змінюється мова в людині – змінюється й світ навколо людини.
Скільки людей, стільки мов. І стільки світів. Людина просто приречена бути Поетом. Адже “поет є той, хто хоче те, що всі хочуть хотіти.” Зрештою, сам Бог – Поет. Принаймні, на дозвіллі. Коли cотворює Собі для забави нові світи.
Проте, виявляється, існує ще одна, і найважливіша, ціль вивчення чужоземних мов. Отож, іноземні мови, як і поезія, найбільш придатні для того, аби протистояти зачаклуванню нашого розуму засобами Рідної Мови, аби звільнятися з-під “ярма” Рідної Мови, яка природно-навічно, програмно-ґенетично з а ч а к л о в у є-з а ч а р о в у є-з а к л и н а є людину на усе її довго-коротке життя.
І від якої слід все життя лікуватися в прямому смислі цього слова. Чим, власне, і займаються всі поети. Per liberarsi dei fantasmi del passato, – аби позбуватися привидів минулого, – повсякчасно звільняючися від пут оманливих пустозвуків словесних химер.
І цьому найкраще допомагає саме чужа мова: “Любови в ворога, у чужака навчуся.”
Та й самі поети (які недаремно звуться “убивці мови”) – це, по суті, люди, котрі насмілюються все своє життя воювати з Рідною Мовою, яко з втіленим Богом, що убиває з великої любови.
Певно ж недаремно кажуть Вчителі, що “найбільші вороги твої – це близькі твої”, “і немає більшого ворога для чоловіка, ніж він сам собі”. Та й письменник, як слушно зауважує класик, це людина, що заробляє собі на життя щоденною боротьбою зі словами. Щоб досягнути духовної мудрости, треба спершу звільнитися від рабської залежности від премудрости слів. Нагадує нам Книга Книг.
“vidtodi яk mu є movlennяm…”
Отож,
Ти
вивчатимеш чужоземні мови
не тільки і, навіть, не стільки
заради розвитку інтелекту
(найнижчого ступеня розвитку Чоловіка)
як
найперше
для свого духовного зростання.
А
це
і
є
твій
найпевніший
шлях
до
успіху
в
життю!
VUDAVNUCHUЙ
започатковує
DIМ
особливе видання
"DECAMERON-2002"
особливої серії
особливих підручників для
особливого вивчення чужоземних мов
за особливою методикою
“мова – як текстуальний жест”
В основі даної методики лежить цілком простий і, відтак, несподіван¬ий підхід до вивчення іноземних мов.
Тоді як в звичних методиках головна увага звертається на запам’ятовування слів, виразів, текстів, граматики, то в даній методиці не треба перенапружувати пам’ять, адже насправді пам’ять — це зовсім не головна, а вельми другорядна річ для успішного вивчення іноземних мов.
Дидактичною одиницею, об’єктом вивчення у нас є не слова, не речення, не фрази, не діалоги, не вибрані тематичні тексти, і навіть не граматичні правила, але ОСОБЛИВА СЮЖЕТНО ЗАВЕРШЕНА ЗАХОПЛЮЮЧА РОЗПОВІДЬ.
Методика апробована Кеймбриджським університетом, Великобританія, яко єдиний природний метод вивчення чужоземних мов.
Мова як Жест. Мова як Дія.
Властиво, слово “жест” українсь¬кою мовою значить “дія, подвиг, пригода”.
Маленька дитина не вчить рідної мови за шкільними правилами, а ніби всмоктує її всім своїм єством, реагуючи на неї емоційно всім своїм тілом в процесі емоційного спілкування з рідними та близькими людьми.
Завдяки нашим підручникам Ти станеш справжнім поліглотом. Ти зможеш цікаво і легко З A C В О Ї Т И (при бажанні, навіть, одночасно) італійську, англійську, французьку, німецьку, японську та інші мови. Бо, як Ти вже знаєш, насправді мову не треба вчити. Вона смачно споживається і легко засвоюється, як маковий медівник з запашним медовим чаєм.
Відкриває серію посібник з китайської мови та китайської ієрогліфіки під назвою “КИТАЙСЬКА ГРАМОТА”.
Він дозволить Тобі вільно орієнтуватися в безмежних просторах царства китайської ієрогліфіки, яке нараховує близько 60 тисяч знаків (за іншими джерелами навіть 80 тисяч знаків), і водночас забезпечить безпроблемне вивчення китайської мови.
Не варто хвилюватися: ніхто ніколи не знав, не знає і не може знати всіх 60 тисяч, чи тим більше 80 тисяч ієрогліфів. Цього знати неможливо і не потрібно. Адже більшість знаків давно вийшли з вжитку. Найбільший словник китайської мови вміщує щойно 48 тисяч знаків.
Навіть для читання класичних конфуціанських текстів треба знати близько 7 тисяч ієрогліфів. А щоби довільно користуватися сучасною китайською мовою, достатньо 4-5 тисяч знаків. Для розуміння ж газетної мови виста чає знання й півтори-двох тисяч символів.
Завдяки підручнику „Китайська
в китайській мові не було слів ‘так’ чи ‘ ні’
Грамота” ти зможеш засвоїти 3588
відповідь була завжди конкретною:
ієрогліфів.
хочу-не хочу, згоден-не згоден, їдемо-не їдемо
Далі самостійні MANDRU-PRUGODU.
в китайській мові не було слова “бути”
Але чому саме китайська мова?
і ця відсутність збудувала китайський всесвіт
Навіщо і кому вона потрібна?
якого формально немає але який насправді є
学 汉 语! Вчи китайську мову!
Xue han-yu! (сюе ххан юй)
6 січня 2006 року Президент США Дж.W. Буш проголосив вивчення чужоземних мов стратегічною ціллю USA.
Китайська мова названа серед найважливіших чужоземних мов для національної безпеки США. А ми ж як?
Я тішуся, що кожен, хто відкриє цю книгу, самовпевниться, набереться відваги і залюбки навчиться по-китайському. Гарантовано навчиться.
Бо
Китайська мова – це цікаво!
Китайська мова – це екзистенціально!
ЗАЧАРОВАНИЙ САД КИТАЙСЬКОЇ ГРАМОТИ
китайська грамота 漢字汉 語
вже сама ця фраза звучить 句
як символ 無名無形無 爲無為
незрозумілого 百千万亿
недоступного一二三四五六七
утаємниченого знання 八九十
китайська мова 中文汉语
це в першу чергу 一心意义
китайське письмо 汉字
власне китайське письмо 毛笔
або як ще кажуть 道德經大方
китайська грамота є 無愚
основою фундаментом 看書书
китайської мови 畵画
китайські ієрогліфи 汉字
були створені близько 豐
4 тисяч років тому 鳯凰燕
і до сьогодні вони 到今天
пишуться по суті без 写字
змін в тій самій формі 同形
ієрогліфічне письмо 字
є тим чарівним оберегом 天仙
тією скарбницею 兰花宝
плодоносним ґрунтом 土地
що був і завжди буде 永远
основою розвитку 芽
китайської мови 我愛你
китайська грамота 金字
це казковий сад 金园
таємниць і загадок 你愛我
як і китайський сад 唱歌
це модель раю на землі 跳舞
раю особливого 幸福富
раю особистого 愛好
кожен китайський сад 活死
як і кожна жінка 她说中国话
приховує в собі свою 春秋夏冬
власну окремішню загадку 秘
таємницю яку мандрівник 密
обов’язково повинен 道德
розгадати 鼠牛虎兔龍蛇羊猴
із такого саду як 馬狗鷄猪
із зачарованого царства 去年
немає виходу 黄红黑白青绿
в його ворота 蝶蝶蝶蝶蝶蝶
входить одна людина 蝶蝶蝶
а виходить зовсім инша 蛾蛾
саме задля цього йшов 梅花
мандрівник іздалеку 远
саме сюди 到在这里到在这儿
саме до цього саду щоби 花园
віднайти потаємну мову 茶話
аби поспілкуватися з ним 口心
мовчки тихо без слів 默默頭耳
мандрівник знає що 知道认识
розмовляти із садом 談谈话
малювати картину 画画儿畫
складати вірші 詩畵畵兒山水
пити вино 喝酒喝酒喝酒喝
кохати жінку це 永龜頭阳阴
все по своїй природі одне 神鬼
кінцева ціль його мандрів 龜行
полягає в тому 李梨苹果杏菜
аби знайти людину 蛾世界蝴
яка б забула про слова 米奶油
і з якою можна було б 高兴興
порозмовляти 星時空風水火石
地海洋河江湖池蛾蛾蛾蛾蛾蛾蛾蛾蛾蛾蛾蛾蛾蛾蛾蛾蛾蛾
心心心心心心心
心心心心心心心
我 愛 你
愛 我 愛
ПІДНЕБЕСНА ІМПЕРІЯ
В ЦЕНТРІ СВІТУ — КИТАЙ：
ПРО КИТАЙ, КИТАЙСЬКУ МОВУ
ТА КИТАЙСЬКЕ ПИСЬМО
Китайська Народна Республіка
中 华 人 民 共 和 国
zhong-hua ren-min gong-he--guo
займає територію площею 9,6 млн. кв. км., що становить 1/13 частину суходолу Землі.
Кількість населення Китаю вже перевищила 1,5 мільярда осіб.
Ця величезна країна розташована в південно-східній Азії, на широтах південної Європи та північної Африки (що відповідає широтам від Італії до Нігерії).
Пів-Китаю рівно-широтний Індії. А столиця Китаю Пекін ( Bei Jing 北 京 “північна столиця”) розташована на широті Сицилії, Неаполя, Мадриду, Анкари, Єревану, Душанбе.
В Китаї є все: всі види рослин і тварин, всі види кліматів, найвищі в світі гори та найбільші в світі плоскогір’я, найдовші в світі ріки, найсприятливіші морські узбережжя, довжина яких сягає 18 тисяч кілометрів. Спілкування із своєю землею в китайців набуло таких тонких майже метафізичних параметрів, що цілком переконано можна стверджувати: не людина, а земля є мірилом всіх речей в Китаї (включно з самими людьми).
Про легендарну працьовитість китайців можна судити хоча б з того факту, що “вихідний день 假日” дослівно перекладається як “фальшивий, марнотратний день”. А термін 工夫 або ж 功 夫 (gong-fu) суміщає такі три значення, як:
1) час, 2) вільний час, 3) праця.
Щоправда, в нього є ще одне, загальновідоме, значення. Це – кунфу 功夫. Але про нього пізніше.
Офіційною мовою КНР є, зрозуміло, китайська мова, яка належить до сім’ї китайсько-тибетських мов. Вона є однією з шести офіційних і робочих мов ООН. Сьогодні третина людства розмовляє по-китайському. Це набагато більше, аніж кількість людей, які вміють розмовляти англійською мовою.
Китайська мова значно простіша за своєю структурою, аніж мова українська, польська, санскрит, італійська, латина, грека, гінді, німецька, угорська, французька, російська, арабська, жидівська чи японська. Мало того, китайська мова простіша навіть за англійську мову, якої так всі бояться – довічні жертви державної шкільної системи – тюремно feminnoї.
В китайській мові, як і в англійській, також вельми складне читання. Але, як і в мові англійській, тільки попервах.
Kutaйsьka Mova, na vidminy vid ykraїnsьkoї, mova koreneva. Tobto Kutaйsьke Slovo skladaєtьsя z odnogo abo dvoh (chasom bilьshe) koreniv-оdnoskladiv. Napruklad, ren 人 lюduna, zi 子 dutuna, nu’ 女 жinka, ai 愛 lюbutu, feng-huang 鳳 凰 fenix.
Vzagali, існує два варіанти китайської мови: народна, розмовна мова, звана БАЙ-ХУА, мова широких верств населення, та класична стародавня письмова мова ВЕН-ЯН. Вони вельми різняться між собою.
Слово у класичному ВЕН-ЯНi складається з одного складу, якому відповідає один знак-ієрогліф.
У БАЙ-ХУА слова переважно двоскладові, і записуються відповідно двома ієрогліфами.
ВЕН-ЯН базується на нормах стародавньої мови і сприймається не на слух, а лишень зором.
У фонетичному відношенні китайська мова теж дуже своєрідна. Вона має тонічно-складову будову. Один склад може мати від одного до чотирьох звуків. Всього в байхуа налічується близько 420 складів, кожен з яких вимовляється одним з чотирьох особливих тонів.
Тон змінює значення слова. Наприклад, склад ‘ma’, вимовлений 1) першим, рівним тоном, який інтонаційно схожий з незакінченим висловлюванням, значить ‘мама’ (妈), 2) другим, висхідним тоном, який нагадує здивування, це запитальна ча- стка або ‘що’ (吗), 3) третім, ламаним тоном, який подібний до перепитування, значить “кінь” (马), а 4) четвертим, низхідним тоном, що ідентичний з наказовою інтонацією, значить “лаяти(сь)” (骂).
Необхідне тривале вправляння (бажано в Китаї) аби добре оволодіти тонами. Попервах можна обійтися і без них. Тому це питання в нашому Підручнику розглядатися не буде.
Саме завдяки такій своєрідній тоновій системі китайської мови, усі без єдиного винятку 100% китайців мають абсолютний музикальний слух.
Osь chomy, pevno, kutaisьka myzuka zanadto tonka dlя єvropesьkogo vyha.
Зрештою, багато хто з китайців вбачали саме в труднощах засвоєння китайської мови прямий доказ її вибраности, елітарної переваги над іншими мовами. Існував навіть вираз “розмовляти людською мовою”, що означало “розмовляти по-китайськи”.
Проте, безсумнівно, навчитися писати китайською мовою ще важче, ніж навчитися читати та розмовляти.
Вважають, що першим джерелом китайського ієрогліфічного письма були на
черепаховому панцирі лінії (письмена)
龜 甲 文
та пташині сліди
鳥 跡
Окрім того переказують, що:
1. 5000 rokiv nazad, Gang Jie,
mydruй pomichnuk zhovtogo imperatora Huang-Di, mifichnogo zasnovnuka kutaisьkoї cuvilizaciї, stvoruv pusьmovi znaku,
2. sposterigaюchu obrusu gir ta moriv, slidu drakoniv ta zmій, ptahiv ta zviriv.
3. Za inshoю legendoю, pershumu
prototupamu pusьmovuh znakiv stalu sumvolu “Knugu peremin (Ї Цзін 易 经)”.
4. Otozh, pusemnistь byla vidobrazhennяm ne predmetiv, ale їh tinei ta slidiv, tobto peretvorenuh, zminenuh obraziv.
5. Ce mozhna traktyvatu яk яvnuй ynaochnenuй fakt peretvorennя byttя, “яke vuяvlяє mezhy vsih recheй”.
6. Sche donedavna v Kutaї isnyvavzvuchaй pusatu zgoru donuzy, ta sprava nalivo.
7. Same zvuchka pusatu na bambykovuh paluchkah pruvelo do рusannя zgoru vnuz, ta sprava nalivo. Do rechi, v Яроnії (яка zапоzичиlа v Китаю vsе, що можна: і pиsьmо, і філософію, і чай, і bоnsай) tak pushytь і donuni.
8. Na rybezhi novoї eru vchenuй Yang Xun skazav, scho “pusьmena - ce kartunu sеrця”.
9. Vzhe na sereduny I tusяcholittя A.D. pusьmova mova WEN-YAN stala cilkom knuzhnoю.
10. Vzagali, kutaйsьka kaligrafiя ce ргояv “seredunno-garmoniйnogo” dyhy.
11. Vona byla plodom dovgotruvalogo dyhovnogo samovdoskonalennя.
12. Vona vumagala garmoniйnogo poєdnannя zoseredzhenoї yvagu, zagostrenoї svidomostu, vunяtkovoї sulu voli, tеRPіnnя, samokontrolю ta dyhovnoї svobodu.
13. Lushe pru takiй umovi byv mozhluvuй rozkytuй, shvudkuй, tochnuй ryh ryku.
14. Bo zh pru pusьmi tyshshю vupravlennя cilkom nemozhluvi: naйmensha pomulka perekreslює vsi poperedni starannя.
15. Pershe pravulo kaligrafa glasulo, scho persh nizh pochatu pusatu iєroglif, treba znatu, яk zakinchutu.
16. Ce nazuvaєtьsя peredchyttяm vsiogo syschogo v glubunі “ОSЯЯNOGO SERЦЯ”.
Писемність належала, як і годиться для духовного здоров’я будь-якої нації, привілейованим верствам населення .
Мистецтвом письма володіло, як і годиться для духовного здоров’я будь-якої нації, не більше 10 відсотків населення.
Вважалося, що у того, хто володіє секретами письма, відкривається особливе, утаємничене для решти, бачення світу, розуміння прихованих для загалу істин світобудови, і робить його мало що не святим небожителем, якому до снаги створювати за бажанням нові світи.
Вважалося навіть, що папір з надрукованими чи написаними від руки на ньому ієрогліфами має лікувальний вплив на людей (що, до речі, намагаються підтвердити сучасні американські дослідження).
Таkuй papir ne dozvolяlosя vukudatu na smittя, йogo mozhna bylo lushe spalutu v specialьnuh pechah.
Містично благоговійне поклоніння китайців перед своєю рідною мовою і писемністю вражало безалаберно зарозумілих, гордовитих еуропейців. Але ж недаремно китайці називають свою країну “центром світу” (中 国) та “піднебесною імперією” ( 天 下 ).
Взагалі, китайська каліграфія становить в Китаї окремий вид мистецтва. Кращі каліграфи могли разом з тим бути відомими художниками та поетами.
Vonu moglu cherpatu suly v procesi napusannя iєroglifiv. Vvazhalоsя, scho mustectvo kaligrafiї mає spilny sytnistь z mustectvom volodinnя mechem.
Кращі зразки каліграфії визначних каліграфів могли вартувати цілих маєтків.
Серед шести обов’язкових видів мистецтв, якими мусів досконально володіти ШИ (士), “воїн”, він же “вчений муж”, мистецтво каліграфії цінувалося незрівнянно вище, ніж решту п’ять: мистецтво етикету, музики, стрільби з лука, рахування, чи керування кіньми.
Отож бо, ієрогліфи писали, а вірніше, малювали пензлем, який робили з соболиної або лисячої щетини. Робили також пензлі зі щетини кішки, зайця, вівці, оленя, вовка, та з пташиних пер.
Ручка пензля часто була інкрустована золотом, сріблом, нефритом, кришталем, панциром черепахи, рогом носорога, слоновою кісткою.
Ієрогліфи писали-малювали чорною тушшю, яку виготовляли із сажі та клею. Спеціальну сажу одержували спаленням тунгової, суріпичної та кунжутної олії.
Клей готувався з оленячої та коров’ячої шкіри. Щоби надати блиску і зберегти клей від псування, до нього додавали мускус, яєчний білок, сік різноманітних рослин.
Для письма тверду туш товкли і розчиняли в спеціальній тушечниці, яку робили з каменю і зберігали часто в дорогих дерев’яних футлярах з кольорових порід дерева: грушевого чи сандалового.
Варто зауважити, що точний склад туші для письма донині становить в Китаї справжню державну таємницю.
В китайській мові існував навіть вираз “чотири скарби”, тобто бібліотека, папір, туш, та пензлик з тушечницею.
Заможний вчений муж мав у себе вдома окремий кабінет-бібліотеку, куди він міг будь коли завітати, щоби порозмовляти-порадитися зі стародавніми філософами, мудрецями, поетами. Та й просто духовно відпочити – “буденна ж суєта буття cлідів туди не здатна натоптати” –, oдержуючи естетичну насолоду від єдиного “споглядання світлого вікна, чистого столу, красивого пензля, білого паперу та чорної туші з тушечницею”, як писав поет з глибин XI поетичного століття.
Либонь, цілком не безпідставно багато хто вважає мову та писемність Китаю набагато tovstiшою стіною, що відгороджує Китай від світу, ніж сама Велика Китайська Стіна.
І все ж незабаром ми з Тобою зможемо пересвідчитися, що не така вже та стіна страшна, як її звикло малюють.
OTZHE МАЄМО PIDSYMOK:
1. kutaйsьka pusemna mova zarodulasь ta rozvuvalasь okremo vid ysnogo movlennя
2. яk ne duvno, ale ysna mova nevidruvno pov’яzana z pusemnoю, iєroglifichnoю movoю
3. bez яkoї vona prosto ne zmogla b isnyvatu
4. otzhe, kutaisьka pusemnistь vid svogo zarodzhennia mala zorovy, a ne zvykovy, prurody
5. vnaslidok ciogo v kutaйsьkiй movi maйzhe nемає gramatuchnuh ta suntaksuchnuh form
6. kutaйsьkuй iєroglif oznachaє odnochasno konkretnuй predmet i abstraktne роnяttя
7. vin ne mає morfologichnuh pokaznukiv rody, chusla, chasy diї, ta й navitь chastun movu
8. znachennя slova vuznachaєtьsя v osnovnomy, йogo polozhennяm v rechenni
9. na pochatky stoїtь pidmet, potim prusydok
10. potim dodatok abo obstavuna miscя
11. ne isnyє naochnoї riznuci mizh imennukom ta diєslovom, imennukom ta prukmetnukom
12. odne i tezh slovo mozhe vzhuvatusя як imennuk, abo diєslovo, abo prukmetnuk, abo spolychnuk, bytu prefixom chu syfixom
13. imennuk ne maє kategorії vidminky, vidminu, chusla, rody
14. diєslovo ne maє formalnuh oznak chasy, osobu, rody, chusla, stany
15. vse vuznachaє kontext
16. v sуchasniй kutaйsьkiй movi z’яvlяєtьsя vse bilьshe diєslivnuh infixiv, prefixiv ta napivprefixiv, syfixiv ta napivsyfixiv, яki konkretuzyюtь znachennя konkretnogo diєslova
17. vsi iєroglifu, za traduciєю, rozdilяюtь nа 214 gryp vidpovidno do 214 tak zvanuh klюchovuh ієroglifiv
18. isnyє rяd unshuh sposobiv klasufikaciї ієroglifiv dlя ykladannя slovnukiv ta efektuvnogo poshuku potribnuh iєroglifiv y nuh
19. prote, lybonь, naйprostishuй ta naйefektuvnishuй sposib zaproponyvalu rosiйsьki sunologu: za ruskoю v pravomy nuzhnьomy kytky iєroglifa
20. intonacia v kutaйsьkiй movi graє zovsim inshy rolь, anizh v inshuh movah, zokrema, ykraїnsьkiй
21. яkscho v ykraїnsьkiй movi intonacia slyzhutь dlя vurazy zaputannя, nаstrою, chyttiv toscho, to v kutaйsьkiй movi intonacia vurazhaє smysl slova
22. schobu vurazutu zaputannя, treba vzhutu specialьne zaputalьne slovo abo zaputalьny konstrykciю
23. v kutaisьkiй movi nemozhluvi zhodni zvykospolychennя prugolosnuh
24. sklad mozhe zakinchyvatusь lushe na golosnuй zvyk abo zvykospolchennя голосних, abo zh na ‘n’ chu ‘ng’ (nosove ‘n’).
25. takum chunom, kutaisьke slovo skladaєtьsя z dvoh zvykiv: prugolosnogo, na pochatky slova, ta golosnogo, v kinci slova (da, shi, dan, dang, dao, mai, mao, miao, man, mang).
26. prugolosnuй zvyk nazuvaюtь inicialь, golosnuй – finalь
27. є slova bez prugolosnogo zvyky, яki maюt’ lushe golosny final’ {ao, ai, wo, wu, yu,ya,yin,yang...}
28. vsiogo v kutaisьkiй movi є 21 inicialь ta 35 finaleй
29. ci zagalom 56 zvykospolychenь mozhytь ytvorutu lushe 420 skladiv
30. a ce znachutь, scho bilьshistь skladiv maє bagato riznuh znachenь
31. napruklad sklad ‘da’ mozhe peredavatu zvychаnnя ponad 150 riznuh sliv
32. vurychaє context
33. tomy zovsim ne paradoxalьnum є toй fakt, scho pusьmenstvo-slovesnistь v Kutaї – ce sumvol movchaznostu
34. pobachutu mozhna bilьshe, nizh pochytu
35. movchazna dymka bluzhcha do papery, nizh do rota
36. golovnoю cinnistю staє nevumovne, nenazvanе i nenazvanne
37. scho daє chutachevi mozhluvistь bezmovnogo spilkyvannя z nebom i z istunoю
38. adzhe zdavna vvazhalosя scho
GOSPODAR, ЯKUЙ vidpochuvaє y zatinky slovesnostu,
Abo problema nеlіnійnоgо muslennя
Слід зазначити, що китайське ієрогліфічне письмо належить до найбільших досягненнь культури сучасної людської цивілізації.
Усе більша кількість культурологів, психологів, педагогів в цілому світі звертають до нього свою увагу.
Згідно американських досліджень, вивчення та малювання китайських ієрогліфів (а ієрогліфи традиційно малюють пензлем, хоча їх можна, звичайно, і писати ручкою або олівцем) чудодійно-благотворно впливає на стан та розвиток людської психіки та особистости загалом.
Можна сказати, що завдяки цьому відбувається, в певному сенсі, зцілення людської особистости.
Справа в тому, що людина в сучасному житті використовує в основному ліву півкулю головного мозку. Яка відповідає за аналіз (тобто розщеплення) явищ, подій, ідей. Звуки, лінійне, тобто логічне мислення.
Натомість, права півкуля, що здатна виконувати синтез явищ, подій, ідей (уява, образ, фантазія), практично не використовується.
Яка, залишившись поза ділом, без роботи, без навантаження, як наслідок, слабне, функціонально атрофується.
Отож, людина вимушена ходити якби на одній нозі, замість гармонійного двоногого ходіння.
Така однобокість людського існування, таке духовне розщеплення людської особистости взагалі є характерним для сучасної цивілізованої euro-людини.
Сучасні вчені схильні поділяти світову культуру на алфавітну культуру грецького типу (лівопівкульна) та ієрогліфічну (правопівкульну) культуру.
У кожного з нас є не один, а, принаймні, два інтелекти, які функціонують окремо і незалежно один від одного. Обидва вони поодинці вирішують схожі проблеми і при тому рідко і дуже важко спілкуються між собою.
Перший – свідомий, або усвідомлюючий інтелект, завдяки якому ми можемо вирішувати, наприклад, математичні задачі.
Другий – несвідомий, завдяки якому ми розуміємо мову і можемо розмовляти.
І ці два інтелекти зовсім непов’язані між собою.
Саме вчитель мусів би навчити дитину вмінню об’єднувати працю цих обох інтелектів.
Науковцями доведено, що правий мозок відповідає за сприйняття та обробку образної інформації та позитивних емоцій. Почуття комфорту, щастя, спокою.
В той час як лівий мозок опрацьовує звуки та негативні емоції. Відчуття страху, тривоги, небезпеки.
Лінгвісти стверджують, що людина у процесі спілкування користується двома мовами: цифровою та аналоговою.
Цифрова мова виражає конверґентне мислення – строго логічне, раціона¬льне: граматика, арифметика, термінологія. Свідомі процеси в лівій півкулі мозку.
Аналогова мова виражає диверґентне мислення — нелогічне, ірраціональне: почуття, снобачення, фантазії, творчість, мистецтво. Підсвідомі процеси в правій півкулі.
А це вже царина Зіґмунда Фройда & Со. До речі, його ґеніальний, неслухняно-бунтівничий учень великий Карл Юнґ упродовж свого життя жваво цікавився Китаєм, серйозно вивчав Даосизм, за законами якого навіть намагався жити всю свою другу половину життя, і навіть написав на цю тему окрему книгу.
Індійський філософ Прібрам вважає, що мозок може інтерпретувати реальність або як потік часток, або як хвилю.
Якщо мозок працює в першому режимі, тоді світ сприймається аналітично, інтелектуально.
А реальність проявляється в розгорнутому, дискретному вигляді. Китайці кажуть в такому випадку, що світ складається з 10 тисяч речей.
Але мозок може працювати і в иншому режимі. Інтуїтивному.
Тоді Всесвіт постає в нашій свідомости у своїй справжній іпостасі, єдиним цілим. Не розділеним нашими словами, поняттями, нашою бінарною “добре-погано” логікою.
Він існує в нашій свідомости і ми існуємо в ньому поза часом, і поза простором. Тобто Щасливо. Бо Щастя – це тут і тепер. Щастя – це завжди.
Згідно досліджень канадійського вченого Маршалла Мак-Люена, винайдення та застосування на практиці звукового, буквеного письма (латинське, грецьке, кириличне, арабське, жидівське...), яке сприймається лівою півкулею головного мозку, що аналізує, роз’єднує, „руйнує світ”, стало, причиною всіх бід та нещасть західної цивілізації.
Горе нашої зінтелектуалізованої цивілізації в тому, що вона не довіряє відчуттям і почуттям. Не вірить в автентичність чуттєвої сфери, вважаючи її слабшою від інтелектуальної.
Європа звикла жити голим, гордим, гіпертрофованим інтелектом в занедбаному, зневаженому, осміяному тілі.
Китай традиційно йшов серединним шляхом. Цей шлях називається Шляхом Серця.
Ієрогліфічне, китайське письмо, яке сприймається правою півкулею (що синтезує, будує, об’єднує, „створює світ”) здатне стати рятівним колом для сучасної людини, яка вже ніяк не здатна обійтися без письма як такого.
До речі, французький філософ Ж. Дерріда дійшов висновку, що навіть метафізика, ця святая святих еуропейської філософії і культури, є всього лиш результатом обмеженого в своїй основі логіко-граматичного паралелізму та, як особливо підкреслює сам Дерріда, “фонетичного запису усного слова”.
Проте, ані перше ані друге не могло стати головним імпульсом думки в Китаї, де ієрогліфічні знаки ніколи не втрачали свого значення потенційного образу символічної перспективи.
Ми, люди західної, логоцентричної, та вимушено фаллосцентричної, культури (юдеї, християни, мусульмани), як Люди Книги, споконвіку захоплювалися фетишизацією слова.
Слово, мова завжди були священним кумиром. Рукотворним богом. Печаттю істини. Єдиної. Безспірної. Останньої.
Чи ж випадково тоді найправильнішою мовою світу лінгвісти визнали саме німецьку мову, а найбільш платонічною, найбільш поетичною мовою саме мову російську?
Чи ж випадково? саме народи носії цих обох мов, в спробах втілити свої словесні істини в життя, створили дві крайні форми людиноненависницьких режимів, де вже не залишалося місця ані для Людини, ані для Бога.
Добре почувалися лише слова. Гарні. Російські. Та правильні. Німецькі.
А також инші, не менш правильні та не менш гарні. Eспанські. Українські. Англійські. Французькі. Італійські. Польські. Жидівські. Румунські....
Фашизація та комунізація західної культури сталися внаслідок духовної травми, яку „культурне” еуропейство, захопившись побудовою тонкої, складної, високої культури, наче Нової Вавілонської Вежі, одержало через свою агресивно-зарозумілу зневагу до простого, малого, некультурного. До неправильного. До ірраціонального. До алогічного. До инакшого. І називається це трагедією правоти, трагедією гордині розуму.
В той час, коли Еуропа була зачарована своїми правильними, гарними, розумними словами, китайці вірно пам’ятали настанову свого легендарного мудреця Лао Цзи (серед учнів якого, за переказами, був сам Будда Ґаутама), що
“гарні слова не правдиві,
美 mei 言yan 不bu 信xin,
а правдиві слова не гарні”.
信 言 不 美。
Китайці, навпаки, причаровували, наче тих отруйних драконів, слова, щоби жити вільно і не підпадати під їхню смертельно-небезпечну владу.
Вони усвідомлювали, що зуби дракона сіють вони, слова.
Вони знали, що зуби дракона сіє вона, культура.
В Китаї слово завжди сприймалося не як незаперечна істина, а як ТАЙНА. Як символ. Як слід. Як натяк.
Китайське Слово лише натякає на смисл, який кожен мусить відшукати сам. Китайське Слово ні про що не говорить. Воно тільки вказує напрям пошуку смислу. Завжди потаємного. Завжди неоднозначного. Ніколи незаперечного.
Поєднання таких неясних натяків у текст вимальовує загадковий візерунок неясних напів-смислів.
Що стає плідним ґрунтом для рівноправної співтворчости, фантазії, поетичних домислів. І виключає будь-яку категоричність.
Згідно сентенції поета ХІІІ століття Ян Юй-я, “слова вичерпують себе, та невичерпний смисл тих слів.”
Всі китайські держслужбовці мусили вміти складати вірші. Більшість китайських поетів були держслужбовцями.
Традиційний китайський текст можна було прочитати і зверху вниз, як було звично, і знизу догори, і зліва направо, і справа наліво. Він завжди залишався нерозгаданим. Він жив своїм окремим життям. І не заважав жити людям.
Адже китайці добре знали, що окрім істин, на світі є ще й люди.
Більше того, до початку XX століття в китайській мові не користувалися ані комою, ані крапкою, ані жодними иншими знаками пунктуації.
Це сприяло розвитку сміливости свободи інтерпретації тексту, вірша тощо.
Воістину мав рацію зухвалець Бернед Шо, коли скандально заявляв, що будь-яка свобода починається зі свободи пунктуації. Без свободи пунктуації неможлива жодна свобода.
Китайське небо мовчазне. Коли ми кажемо: „О, Боже!” Вони кажуть: „О, Небо!” Китайське небо неграмотне. Kutaisьke Nebo knuzhok ne pusalo. Same tomy китайцям доводиlosя підтримувати з Ним постійний контакт більш надійними, pozaslovesnumu sposobamu. Ne boжestvenne odkrovennя, a vizerynku prupodu, pevni energetuchni konfiguraciї жuttя, яki drevni mydreci yzdrilu v prurodnuh яvuschah, а потім стипізували в символи та письмові знаки, стали джерелом культури в Китаю. Легендарний основоположник китайської традиції імператор Фу Сі, за давніми переказами, спостерігаючи “візерунки не -ба та лінії землі”, винайшов найпростіші письмена. Саме така “візерунчатість” (wen 文) стала терміном, еквівалентним еуропейському поняттю “культура”. А прообразом смислів китайської культури стала система з 64 символів-гексаграм (шестирисок), тлумачення яких складає “Книгу Перемін” (Ї Цін 易 經). Кожна з цих шестирисок є комбінацією з двох типів рисок: суцільної та переривчастої. Кожна лінія, як і кожна шестириска, наділялись певними значеннями. Культура як візерунок. Життєтворчий хаос всесвіту одержував статус орнаменту, що знаходиться поза межами сутности буття, позасубстанціонального. Відтак, реальність (в)пізнають через її тінь, відблиск, відчужений слід. Китайська традиція виходить з презумпції наявности “хаотичного всеєдинства” світу і його цілковито довільної/невимушеної волі, яка передує всім образам природи та категоріям культури. Це сокровенне джерело речей нерідко іменується світом “прообразів” (xiang 相), що утворюють неосяжно складний “візерунок” матриці свідомости, або “серця Неба і Землі”.
Там ніколи не було релігії в еуропейському смислі. Там ніколи не знали, принаймні до приходу русскеве лінінізма, що таке релігійні війни. Чи релігійна нетерпимість a la Еуропа.
Можливо, саме тому навіть такий ґеніальний вередун як Лєв Талстой на схилі свого довгого, непростого, повного боротьби та протиріч життя раптом зацікавився Даосизмом, почав вивчати китайську мову, і навіть переклав рідною мовою основний трактат Даосів "ДАО-ДЕ ЦЗІН" (виконаний, щоправда, з французького перекладу).
Китайці завжди йшли своєю окремішньою дорогою. В Китаї не було свого Платона. Ані його учнів-послідовників Христа з Магометом.
Там не знали ані про Платонові ідеї-ейдоси (які здатні буцімто на самостійне існування), ані про Аристотелеву лінійну, чорно-білу логіку.
Саме Платонові ідеї-ейдоси та Аристотелева лінійна чорно-біла логіка настільки причарували Европу своєю словесною красою, що вони зайняли в серці еуропейця місце Бога Несповідимого, Бога Неявленного.
Бог став у Європі мистецтвом, словесним ідолом, культовою поп-фігурою, кумиром, модою. Бог став культурою. І Його вмерли. Високою тонкою Культурою.
В Китаю дорогу до справжньої реальности шукали не через інтелект, голий-чистий розум. Там не було і не могло бути і свого Канта.
Мова не дозволила б зробити цього.
Справжню реальність відкривали через вивільнення від причинно-наслідкових, лінійно-логічних і, відтак,
фальшивих зв’язків.
Справжню реальність осягали через натхнення, осяяння, прозріння.
Серцем. Власним. Вільним.
Що на злеті.
Там не було і не могло бути й свого Декарта. Там ніколи, як у нас на культурно-дикорослій Еуропейщині, з легкої руки Св. Авґустина, не розривали людину навпіл. На духовне та тілесне. На всевладний розум тa глупе тіло. На вічну душу та гріховно нікчемну плоть. Там взагалі немає поняття гріха, ані гріховности людської натури, які є підвалинами західної цивілізації. Вже понад шість тисяч років немає. І нічого. Живуть. Навіть без жидівського декалога живуть і щасливо розмножуються. Мільйонами і мільярдами. В Китаю. В Америці. В Англії. В Росії. В Італії. Повcюдно.
Прогнозують, що до 2060 року добрий буханець хліба в Нью-Йорку вже ко- штуватиме добрих 8 В І С І М
Ю А Н І В .
І Н Е
Т І Л Ь К И .
В .
Д О Б Р О М У
N. Y.
“КИТАЙ ВІДПОВІВ СВОЄЮ
КУЛЬТУРОЮ НА БІЛЬШІСТЬ ПИТАНЬ, ЯКИМИ ЗАВЖДИ
МУЧИВСЯ .
ЛЮДСЬКИЙ РОЗУМ.
“КИТАЙСЬКА ГРАМОТА” – ЦЕ.
НЕ ПРИМХА .
“ХИМЕРНОГО НАРОДУ” ,
А ВЕЛИКИЙ ЗДОБУТОК ЛЮДСТВА, ЯКИЙ ЗАЛИШАЄТЬСЯ
НЕВІДОМИМ, НЕЗРОЗУМІЛИМ ЛИШЕНЬ ЧЕРЕЗ НЕУМСТВО, НЕДОУМСТВО ТА БРАК КИТАЇСТІВ”.
ЦІ СЛОВАЧІЛЬНОГОКИТАЇСТАСВІТУ
АКАДЕМІКА ВАСІЛІЯ АЛЄКСЄЄВА ЗАЛИШАЮТЬСЯ АКТУАЛЬНИМИ Й ДОСЬОГОДНІ
ЧЕРЕЗ 60 РОКІВ ОПІСЛЯ.
