У житті немає чого втрачати крім самого життя. Такі настрої панували у моїй голові кілька років тому. Сьогодні зранку вони повернулися. Як завжди йшов на роботу пішки. Але тепер не надто підспівував плеєру. Бо вчора зрозумів, що поводитися всупереч очікуванням оточуючих — це така ж реакція на їх присутність, як і стримувати себе.
Натомість прийшло відчуття похуїзму. І пасивної аґресії. Я знав, що можу запиздячити будь-кому кулаком по фейсу, якщо стане така потреба або, навіть, можливість.
Раптом переді мною пройшов товстий міліціонер. На секунду мене попустило, але наступної миті подумав: «а чим він кращий за інших?». Уявив собі, як хуячу міліціонера кулаками по голові, добиваю ногами, забираю зброю. Пригадався фільм «Доберман» про французьких ґанґстерів-похуїстів. Нема чого втрачати. Сьогодні чи завтра — а померти доведеться. Це, мабуть, основа анархістичного світогляду. Ранішнє сонце сліпить очі. Вітер розвіває патли. Я уявляю, як виходжу з катакомби без зброї на безлюдну площу під дула снайперських гвинтівок. Підношу праву руку у жесті літерою «A», як перевернутий peace.
