

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	722
Творів:	10881
Рецензій:	16565

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Фантастика

Безмежності і двозначності

© Юля Смаль, 27-02-2008
Безмежності і двозначності Коли маленька людина піднімає голову у безмежний всесвіт, спостерігає за зорями, милується місяцем, вона навіть не уявляє, що, насправді, бачить. Ні, телескопи цю людину не обманюють і, дійсно, маленькі світлячки на чорному покривалі – це величезні світила, навколо яких кружляють у вічному хороводі планети, а падаючі зірки – це, як пише книжка, астероїди, що яскраво горять, потрапляючи в атмосферу Землі. Можливо, навіть дивлячись у непрозорий морок, не розуміючи цього, людина бачить місце, де розвивається інша цивілізація. І якийсь зелений головастик або зубатий молюск так само спостерігає, не знаючи цього, за Сонцем, за нашою багатостраждальною планетою. А не бачить малесенька людина тільки одного. Тонкої грані між світами. Десь, на відстані волосини, а, може, й мільярдів кілометрів, є інша площина, об’єм. І зорі звідти ніколи не дізнаються про своїх двійників тут. Десь, де незримо дрижить вакуум, де розривається повітря по лінії відриву, існує кордон. А що за тим кордоном нам не дано дізнатись. Кажуть, там рай, а, може. пекло. Хто зна, де живуть ненароджені душі, а де померлі. І все зрозуміло з буддистами, світ яких назавжди обмежений їхньою землею: травинка, тваринка, людинка, травинка (кругообіг душ в природі). А що робити з тими, хто відпускає свою душу. Де блукає розум людини, коли та спить? В яких землях, під якими небесами діються сни? Що таке "всесвіт"? Людина задумується інколи над цим питанням: може, це великий акваріум, такий великий, навіть молекула води в найбільшому океані планети – це значно більше, ніж один представник флори чи фауни землі в безкінечності цього обмеженого простору. Але тоді, як уявити собі кінець? Адже, якщо є кінець, то мусить бути і початок чогось іншого, бо мозок не уявляє собі величезне ніщо. Як може бути ніщо, якщо цього не можна уявити? І якщо в акваріуму є стінка, то до неї можна, хоча б в уяві торкнутись або висунути носа назовні. Тоді що за стінкою? А ще світ може бути величезним кубом, з мільойнами вимірів-граней, тоді мандри в часі-просторі цілком можливі, а фізика – це вигадки середньовічних інквізиторів. Земля може стояти на трьох величезних китах, але ж усім відомо, що око людини – орган необ’єктивний, і вона просто не помічає фантастичних істот. Але все-таки, повернемось до маленької людини, що задумливо дивиться на зорі, спостерігаючи, як величезна хмара з-за горизонту накриває море – буде шторм. Місяць спочатку засяяв яскраво-червоним світлом, сповіщаючи про негоду, а потім і зовсім заховався. Хвилі все зліше бились об хвилі, а людина все не йшла з берега. Зірвався вітер, а людина, жінка точніше, насолоджувалася солоним запахом йодованої грози і думала... Вона дізналася, що скоро у неї буде дитина. Насправді, вона дізналася тільки про половину правди. У неї мало бути дві дитини, але про це їй скажуть аж через два місяці. Та й не про жінку мова, а про загадковий світ, що віднедавна оселився всередині її тіла. Звідки вони взялися? Різка зміна середовища спочатку привела до легкого запаморочення. І перший час вони навіть не могли спілкуватись. Але пройшло трошки часу, клітинки розмножувались і на тому місці, де раніше було просто два зародки вже було щось, схоже на рибок. Можна було навіть розчути шум моря. - Чуєш, агов, ти не спиш? - З тобою поспиш. Один завжди був більш шумний, навіть там, в попередньому світі. Другому ніколи не вдавалося відпочити від своєї генетичної копії. Колись хтось помилився і тепер другий не має спокою. Навіть зараз, коли має повне на це право, - він же зародок!!! - Відстань. - Ну, слухай, море шумить!!! - І що? Хай шумить. – Другий був розважливим, він стільки років жив, що ця одна буря нічого для нього не значила. Йому було, в принципі, байдуже до зірок, до моря. Ні, він любив насолоджуватися спокоєм природи, безмежністю всесвіту, але не сприймав це з такою ейфорією, як перший. – Заспокойся, спи. - Та скільки ж можна спати! Ми живі і потрапили в новий світ. - І що? Перший тільки махнув рукою. Точніше, махнув би, якби мав руку. Нічого, колись махне. Другий, генетична копія, був на диво противагою першому. Очевидно хтось, хто задумував їхню появу поділив дуже рівно між ними характери. Скільки часу пройшло і нічого не змінюється. Але уявити себе один без одного вони не могли. Ніколи не розлучалися надовго і завжди були разом, завжди дивуючи світ своєю подвійною появою. Таких, як вони було багато, але ніхто не вмів так вигідно користуватися своїми привілеями. Минали місяці. Вони навіть придумали, як їм максимально комфортно народитися. Для чого їм той родовий стрес?! Стресів у їхньому житті вистачало і завжди вистачить, а зараз краще одного уникнути. - Дітоньки, дітоньки. Дайте поцілувати сина! І доньку! Спочатку все було добре: одне з народження тихе і серйозне, друге верескливе і веселе, але з часом... з часом щось почало мінятись. - Сину, - гукає мати, а обертається донька, яка на диво сьогодні смішлива і рухлива. - Золотко, - звертається до малої, а біжить до неї син, знову, грайливий, ніби й не було вчорашнього дня. З часом мати звикла до дивацтв. Та й що таке людина? Тільки маленька оболоночка – носій душі. Може, й справді, вони можуть те, що ніколи не зможе одна дитина, від народження самотня. Колись придумавши собі теорію про зміну тіл, мати спокійно насолоджувалась дорослішанням своїх пташенят, нічому не дивувалась, бо сама була дивачкою. Рік, два, п’ять. Мова, яку вони вигадали ще в дитинстві, а точніше, знали завжди, залишалася, але говорили вони нею тільки тоді, коли ніхто не чув. Інколи чула мати, але намагалася не заважати і хоча б трошки зрозуміти, про що ж говорять її діти. Вони не лякали її, хоча були зовсім з іншого світу, свого світу, світу, де двом ніколи не тісно, а самому – занадто вільно. А в школі вони придумали фокус. Виявилось, що йому сумно на всяких літературах-географіях, а їй зовсім не цікава геометрія з хімією. Коли доводилося писати контрольну або здавати екзамен, один з них просто робив свою роботу, а потім тихенько, по лінії відрізу, вони перестрибували з тіла в тіло і другий теж виконував свою роботу на відмінно. Їм було весело – інші рідко до цього додумувались. Дівчата з іншої паралелі змінювали резинки на волоссі, щоб досягти того ж результату, але ніколи не були настільки рідними, щоб помінятись не лише одягом, а й тілами. Певно, ті дівчата, вперше в цьому світі. Інколи вони мінялися тілами заради забави: ходили на побачення одне за одного і розбиралися з набридливими ворогами: сестра використовувала тіло брата, щоб провчити настирного кавалера, а він дізнавався, чи подобається черговій красуні. У них не було секретів одне від одного, та й які можуть бути секрети в істот з ідентичною історією, генетикою і інтересами. Просто, вони були різні. Але, заснувши, близнюки мандрували своїм світом, взявшись за руки. Захоплено спостерігали за рухом світил і туманностей, танцювали на тонкій грані на відстані волосинки, а, може, мільярдів кілометрів, там, де непомітно дрижить вакуум або повітря. Там, де ніколи не побуває самотня людина...
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Золотий фонд ГАКу (версія Хижого Птаха)
© Хижий Птах, 30-04-2008

[ Без назви ]
© Грет Кос, 09-03-2008

Підтримую.
© Олександр, 03-03-2008

Твір гарний, але не-рецензіє-викликаючий...
© Андрій Меаковський, 29-02-2008

Згенеровано за 0.0104179382324 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Безмежності і двозначності

Золотий фонд ГАКу (версія Хижого Птаха)

[ Без назви ]

Підтримую.

Твір гарний, але не-рецензіє-викликаючий...