Ін падав з неба.
Сьогодні він не взяв Телепорт – йому потрібно було економити на поїздку до Малої Туманності. Але Ін цим не переймався, він любив літати. Особливо в цьому процесі йому подобалося падати. Він завжди навмисно піднімався до найвищих шарів атмосфери і звідти у вільному падінні спускався на землю. Зараз залишалися сотні кроків. Сотні кроків до землі. І хай його назвуть старомодним, але щось було в тому вільному падінні. Свобода перемішана з підсвідомим тваринним страхом, приправлена захопленням і здивуванням. Така палітра почуттів і емоцій розмішана з ірраціональним усвідомленням власної величі і мізерності водночас, робила вільне падіння одним із улюблених занять Іна.
Він бачив найближчі поселення, озера, ліси, гори, шматочок океану, що ставав все непомітнішим. Вони здавалися шрамами на тілі планети, такої могутньої і величної. А якщо перевернутися і падати спиною до землі, можна спостерігати як око темного похмурого і все ще таємничого Космосу дивиться на Планету і на тебе. Вони спілкуються, безперечно спілкуються. Вони не можуть не спілкуватися, Планета і Космос. І зараз вони говорять про нього. Ін знову перевернувся і дивився на землю. Десь під ним було його Училище. Зараз це була маленька світла пляма посеред лісу, але вона ставала все більшою і більшою. Ін жадібно ковтав ранкове повітря, ловив легкий весняний бриз енергії, почуваючись цілковито щасливим. Він кружляв в повітрі, перевертаючись і бавлячись, мов немовля. Як мала дитина - так подумав би його батько. Але Ін цим не переймався – йому подобалось падати і він це робив якнайчастіше.
До землі залишалося якихось нещасних 90 кроків і він побачив на галявині біля Училища, як Се виходить зі світла. Батько Се працював у Глибокій Матеріалізації, тому той міг використовувати Телепорт так часто, як тільки це дозволяє сам розвиток телепортаційної справи. Ін впав біля Се і вони разом пішли по бічній алеї до Училища, граючись енергетичними кульками, що приніс Се, і обмінюючись враженнями та емоціями. Ін подивився на Училище, що виднілося над деревами. Його і досі вражала будівля. Архітектори постаралися на славу: Училище було створене з досить якісної тонкої енергоматерії. Воно виблискувало і переливалося, а за формою нагадувало велетенське полум’я - будівля так само динамічно змінювалося. Відтінок світла, що його вибрали будівничі нагадував палітру сходу сонця в об’ємі Ар – яскраво світле з переливанням жовтого, червоного і синього. Для оздоблення були вибрані кілька витончених емоцій та вражень. Ін і Се підійшли до Училища і, огорнувшись полум’ям світлоенергії, перейшли до свого Кола, де на них вже чекали.
Учитель, оглянувши Коло, наказав Учням з'єднатися. Раптом кімната, в якій знаходилось Коло зникла і Учні з Учителем опинилися в Чистому листі. Їх разом було 8, Ка не прийшов через підзарядку на сусідній планеті.
Учитель вирішував, яке сьогодні обрати оточення. Він завжди вважав, що для навчання оточення має особливе значення, тому на відміну від багатьох Вчителів, дуже прискіпливо обирав. Він підняв руку і Коло опинилося на вершині гори. Там було досить тепло, а мальовничий пейзаж мав допомогти Учням мислити. Ін подивився в небо. Над ними знаходилися три сонця. Вони утворювали рівнобедрену тріаду. Одне з них було найяскравіше, саме воно визначало порядок дня і ночі. Два інших виднілися, однак їх промені не були такими сильними як у головної зірки.
Дітям було більш до вподоби оточення відкритого Космосу з його надзвичайними пейзажами і Наставник прекрасно це знав. Там відчувалася вічність і юним учням це подобалося. Однак сьогодні вони будуть на вершині гори милуватися простим пейзажем незайманої природи.
Учитель піднявся в повітря на свій зріст, приблизно півтора кроки, і повідомив: “Сьогодні нам відкривається до Мислення одна з найулюбленіших моїх тем. Попри її відносну простоту, запевняю вас, що пізнання цієї теми може дати дуже багато. Отже, - він оглянув Коло, передавши доброзичливість, - сьогодні ми будемо пізнавати наших найближчих біологічних предків. І моє перше питання: Чи слід відносити Homo sapiens до людської раси? Або інакше: Чи слід вважати Homo sapiens людьми?
Ви знаєте, що навіть сьогодні, коли ми володіємо стількома знаннями, емоціями, відчуттями та трансформаціями, це просте, здавалось, питання не знаходить серед Нас єдиної відповіді. Існує три основних Шляхи ставлення до Homo sapiens: Шлях Предків, Шлях Здібностей та Шлях Універсу. Більшість схиляється до останніх двох. А до якого Шляху схиляєтесь ви? ”
Розпочала Ла. Вона завжди розпочинала. Її нетерпляча натура не давала їй зволікати ні миті. Навіть задаючи своє запитання, Учитель та й інші Учні відчули, як Ла з нетерпінням очікує закінчення питання для своєї відповіді.
- Я є прихильницею Шляху Універсу, - повідомила Ла, - і не вважаю Homo sapiens людьми. Зараз тут будуть приводитися й інші аргументи, однак для мене головними є комунікативна, розумова та цілісна примітивність наших біологічних предків. Якби зараз перед нами з'явився Homo sapiens, він би геть нічого не зрозумів. Він думав би, що ми мовчимо і не спілкуємося. Такою примітивною була комунікація! Я не згадую вже про розумові та цілісні здібності.
- Так, - підхопив Ін, - Ми знаємо, що наші предки не володіли телепатією та й зрештою багатьма для нас звичними речами. Їхній спосіб спілкування був примітивним, ніхто не сперечається...
- Примітивним?! Уявіть, що ви не передаєте емоції, енергію, враження, відчуття, орт, образи, Символи, а спілкуєтесь ротом! – перебила Ла.
Дехто з Учнів посміхнувся, уявляючи спілкування ротом.
-Однак, - всі відчули, як Ін повідомить щось важливе для нього, - Homo sapiens мали, примітивні, недорозвинуті, але мали(!) поняття суспільства, Цілого, Універсу. Тому я є прихильником Шляху Предків.
- Ну, щодо Універсу, то в них і поняття не було. Ви апелюєте до примітивних інформаційних мереж, але Універс не можна назвати навіть аналогом найдосконалішої інформаційної технічної мережі! З Універсом кожен народжується і помирає. Ми – Універс, а Універс – це Ми! – продовжила Ла.
- За твоєю логікою, Ін, одноклітинні організми, з яких пішла наша раса теж слід вважати людьми?! – запитала доброзичливо Кта і додала – Зрештою, про що ми дискутуємо? Я підтримую Ла. Homo sapiens не мали нічого спільного з людьми. Насправді я б виділила їхні примітивні відчуття. Скільки їх було? П’ять! Вони навіть не відчували простір і час, а особливо не мали відчуття Присутності. Як того, хто не має відчуття Присутності можна вважати людиною?!
Кта передала примітивні відчуття sapiens Колу Учнів. Дехто навіть здригнувся, немовби відчув різкий зубний біль.
- Деякі люди мали відчуття Присутності, а також і інші відчуття властиві Нам. І це доведено, - парирував Ши.
Ши не любив дискусії, його більше цікавили уроки Матеріалізації та Творчості.
- Це було елементом мутацій, - зауважила Кта.
- Часом – так, часом – ні. І ми знаємо, що Homo sapiens міг розвинути здібності, притаманні Нам. Звичайно обмеженні, але міг. І це довели наші проникнення. Тому я прихильник Шляху Здібностей, - відповів Ши.
- На мою думку, Шлях Здібностей є хибним. Адже ми визнаємо весь вид Людьми тільки через існування лише у певних Homo sapiens здібностей, властивих Людям. Не слід зрештою забувати про примітивні ознаки Творчості, Мислення, Пізнання, - повідомив Є.
Учитель перебив дискусію: "Як бачимо серед Нас не має єдиної думки з цього приводу. Однак доводи кожного є цілком вірними, аргументованими тому це змусить Нас всіх ще раз замислитися про інші Шляхи, окрім власних. А я, тим часом, хочу задати ще одне запитання: що Вас найбільше здивувало в Homo sapiens?"
- Мабуть, те, що вони не були Єдиним цілим. В них були свої раси, нації, держави, народи, класи, групи і ще безліч понять, які постійно їх роз’єднували. Вони навіть не думали про свій вид як Ціле.
- Мене особисто вразила їх форма підпорядкування всього оточуючого. Тепер ми знаємо, що це закладалося в їх генах і допомогло спочатку тому примітивному виду вижити, однак протягом своєї історії саме це прагнення контролювати навколишній світ і навіть руйнувати його принесло їм багато лиха і криз.
- А їхня побудова “суспільства”? - вступив в дискусію Ен - Ці ієрархії, форми правління, системи повноважень, статусів і таке інше? А намагання меншості маніпулювати більшістю? Я був особливо цим здивований.
- Я пам’ятаю, коли я долучився до знань, - згадував Се, - мене вразила їх різноманітність. Однак вони навіть не думали, що різноманітні елементи мають бути Цілим. Тому хоча в них і була різноманітність, вона не була досконалою. Вона не була в Цілому.
- Або їх економічні системи, - додав Ши, - які так і не вийшли за межі егоїстичної природи Homo sapiens?
- Мене здивувало, що попри все в них поєднувалось досконале з примітивним. Вони багато створили цікавого, їхні культури були оригінальними в світосприйнятті, – повідомив Ін, - Японська, Індійська, Китайська, Південна, Слов'янська та інші культури мали оригінальне бачення світу.
Учитель відчував захват Ін. Всі його відчули. На секунду вони перенеслися в ті древні доісторичні часи, коли жили їх предки. Учні слухали музику sapiens. Вони могли ввібрати всіх композиторів і відчути Єдину мелодію предків, таку спокійну і експресивну, таку сумну і таку веселу. Вони ще раз долучилися до мільйонів книг класиків і просто звичайних людей, дивилися на Древній Рим і Константинополь, Нью Йорк і Вавилон. Вони ловили дух Homo sapiens кожної епохи, кожного народу, кожної спільноти і кожного індивідуума. І поставала єдина музика, єдиний твір, єдина картина їх предків. Учні плакали, переживаючи Голодомори і безглузді війни, Інквізиції і Кризи існування. Їх сум переливався радістю від нездоланних геніїв, що віками несли вищу гуманність та гідність. І всі бачили примітивність існування того виду, недалекоглядного і обмеженого. Так, їх розумові здібності примітивні. Так, вони не вміють досконало передавати енергію. І так, вони не Єдині і ніколи не мали Універсу. Однак Учні відчули спільність з Homo sapiens. Цю спільність передавав Ін. Він найбільше переживав і відчував. І було щось загадково-прекрасне в тому питанні, питанні "Homo sapiens".
Учитель посміхнувся і передав: “Попри всі доводи, попри всі знання і трансформації, що ми маємо, ось це відчуття і є справжньою загадкою. Ми відчуваємо їх нашими предками і це головне. Ми і досі любимо їх примітивний вид. Без них не могло бути Нас, а без нас не буде ще когось...”
Учні знітилися. Вчитель відчув тривогу своїх юних учнів:
“А ви що думаєте? Ми останні і мутацій більше не буде? Долучіться до знань і пізнайте: Homo sapiens колись теж думали про примітив їх предків Homo erectus, а ті в свою чергу – про своїх предків. Неважко уявити, що через кілька тисяч літ, нас так само будуть обговорювати і порівнювати. Наше життя здасться нащадкам недорозвинутим, наш розум відсталим, Універс – примітивним.
Думаєте чому Ми так ретельно досліджуємо наших примітивних предків? Чому є три основних і ще два новітніх Шляхів у ставленні до Homo sapiens? Чому на це виділяється стільки енергії? Тому що Ми не зможемо пізнати себе, не пізнавши їх. І якщо Ми не зможемо повністю пізнати себе, то колись мутація для нас стане такою ж важкою проблемою. Ми просто не зможемо уловити її природу і страх перед невідомим затьмарить усе. Ми маємо бути готовими до мутації, пізнати мутацію, а з нею її роль, нашу роль, роль Життя.
Ін відчув Вчителя. Ми крупиця - маленька незначна крупиця, але вона є важливою. Ми одночасно величні і мізерні і колись ми розтворимося у Всесвіті. Це і буде вінець мутацій. Життя перейшло в розум, розум в пізнання, пізнання в Універс, а що буде далі?
“Давайте помислимо про наших нащадків. Якими вони будуть? Якими вони мають бути, щоб вважати нас, НАС(!) настільки примітивними як і Ми вважаємо sapiens? ”
Ін передав Колу свої відчуття. І учні знову знітилися. Їм стало страшно від самої думки їх мізерності в спіралі Життя. Не страх, смирення йшло від Ін. Він передавав Колу глибоку радість від своєї мізерної незначної ролі в еволюції.
Учитель, подумавши, повідомив: “Давайте помислимо над Homo Futuris, які безперечно прийдуть після Homo universum. А зараз – перерва. Я створив за сотню кроків струмок джерельної води, якщо маєте бажання – сходіть. Зустрінемося через шість омквантів.
Учні почали гратися своїми енергетичними кульками, а Вчитель піднявся в небо і, так само як Ін вранці, почав кружляти, даруючи навколишнім свою радість.
"Він теж любить падати", - подумав Ін.
