Горпина носила червоний в’язаний капелюх із закрученими крисами, чорне довге пальто, що її дещо занадто обставало, а сумку мала неописану – дуже вже любилася в торбинках, робила їх власними руками, то витинала з старих кожухів, то вишивала їх на грубому полотні. Була повнуватою, пишною, краще казати, жінкою, віком трохи за тридцять, але ближче до сорока; волоссячко мала не густе, а трохи поріділе, блякло-русе; очі зелені і проникливі, з хитринкою; на чолі - глибоку зморшку, певно, від важкого думання. Горпина була ще дівкою. І то було вкрай помітно, коли червоніла при розмовах про ЦЕ, що й в голос ніколи б не мовила. Відповідно, не пошлюблена, та й досі її вільне сердечко надіялося на подружні окови, лише ніхто вже не претендував зробити її бранкою своєї любові.
Жила на давній львівській вулиці, займала два покої з кухнею і лазничкою в частині старої вілли. Час-до-часу прокочувалися гуркотом трамваї під вікном, чи шурхотіла померкла трава, а так було тихо. В будинку ще проживали також молода сім’я та древня бабця-єврейка, що іноді запрошувала на чай, бо дуже прагла поговорити собі іноді з професоркою, як вона називала Горпину, та знала багато і цитувала їй з пам’яті Мойсея Фішбейна. Кімнати Горпини були обставлені скромно, але історично: креденс і чайний столик передався у спадок від бабці, що була расовою галичанкою, телевізор вінчала вишита власноручно серветочка з ружами, одна стіна була цілковито зайнята полицями з книжками. А кухня – то було чудо затишку, плекане кубельце роками, що очікувало свого принца-поціновувача-печеного-і-вареного. Горпина, страх, як любила робити мармуляду(1) з вишень і трускавок(2), випікати шарлотку з яблуками та виліплювати вареники – мініатюрні, з крученим краєм, з білюської муки найвищого ґатунку, якими потім ласувала племінниця Ґандзя по неділях, чи співробітники по святах, а потім довго прихвалювали і вже навіки в їхніх головах панувала Горпина-Варениця, як називали її поза очі, зі своїми пирогами, які ніхто б, як не хотів, не перевершив би, бо вкладала в них всю свою неторкану дівоцьку пристрасть.
Працювала недалечко, в обласному архіві, все життя провела серед пожовклих папірців та фоліантів, набралася ще більшої мудрості, але й сама коло них зжовкла та згіркла. В дружнім колективі були переважно жінки, тільки Всеволод Андрійович полошив їх іноді за суто жіночими розмовами. Оце й вже єдиний співробітник чоловічого роду віднедавна засів у голові Горпини, що ніби чоловіка і прагла, але ніколи не думала про нього реально, аж тут таке…. Щось найшло їй в голову. Він мав коло сорока п’яти років, був також неодруженим і засушеним від наукової праці, ніколи раніше не заглядалася на нього, а коли відчула, що роки мчать як шалені коні, подумала, що може б і зжилися докупки. Більшість жінок з роботи вже давно не приховували своїх сватівських намірів щодо цих двох.
Якось Горпина насмілилася. Запросила Всеволода Андрійовича на концерт органної музики, той зачервонівся, але відмовити панянці не зміг.
Вечір був трохи пахмурним, повівало морозним вітерцем, що пробирав несамовито. Люди поволі стікалися до органного залу. Всеволод Андрійович скромно, коло входу, очікував Горпину з трьома рожевими гвоздиками, на які його напоумила одна з співробітниць. Вона вийшла з трамваю «двійки» і саме прямувала до нього, в серці мала тривогу, бо то було перше її побачення в житті, то хвилювалася радісно, як це і пасувало.
Після концерту, паленіючи як ружа, Горпина попивала каву з коньяком в найближчому кафе, алкоголь послабив всі її бастіони, Владко, як вже називала Всеволода Андрійовича, видався веселим і навіть дотепним. І тут вона випалила…. Чи не хоче він зайти ще цього вечора до неї, спробувати конфітури(3) за новим рецептом. Владко затнувся, вагався, але відмовляти не вмів, тай в думках його проносилося, що може вже час спробувати ТЕ, про що всі таз захопливо говорять, ніби пізнали рай.
На Горпининій кухні парували два горнятка з надпитим чаєм. Мисочка з солодким варенням самотньо кутала мармулядою ложку. А за стіною самотнє жіноче тіло приймало гостя… Вперше настільки тепло, з усією неторканою дівоцькою пристрастю.
15.02.08
