...А круїз так добре починався!Там,в Україні,ще холодна,непривітна весна,а тут,на Кіпрі уже пекло яскраве сонце.Легкий вітерець доносив на палубу “Інзбрука” солонуваті бризки океану,а у небі ширяли ,час від часу падаючи каменем униз (чи то за рибою,чи від Костикової рогатки) чайки – красуні. Ідилія,одним словом.Я фритюрилася під гарячим сонцем до шоколадної скоринки і уявляла,як приїду у травні додому (де всі бліді і худі) засмагла, підтягнута,одни словом – королева.У приємному товаристві цікавих журналів, легкої музики та келиха з холодним коктейлем я із задоволенням цілими днями лежала на розкладачці недалеко від камбуза,звідки мені й постачали усі ці приємності.На ці два тижні я вирішила забути що таке робота,як прибирати і куховарити.Я відпочивала...
...Ішли три останні дні моєї поїздки,і я вирішила витиснути з них максимум задоволення.Але тут несподівано прийшло штормове попередження.Два дні ніхто з кают навіть носа не показував,хоча шторму не було.Так,легкий прохолодний вітерець.А на третій день усі махнули рукою на попередження і вирішили влаштувати прощальний вечір...
...Вечірка була у розпалі.Раптом сміх і дзенькіт келихів розітнув крик:
- Буря йде!
Люди спершу подумали,що то їх розігрують,але після першої блискавки та сильного пориву льодяного вітру усім стало не до жартів.Тут піднявся крик,знялася паніка.Капітану і боцману ледь-ледь удалося заспокоїти пасажирів, переконуючи їх,що шторм невеличкий і швидко мине.Люди покірно порозходилися по каютах.І враз усе судно захиталося так,неначе на риф натрапило.Капітан прожогом кинувся на місток.З’ясувалося,що одна хвиля підняла з дна величезний уламок скелі і щосили торохнула ним об ту частину судна,де знаходилися усі механізми,які відповідали за напрямок плавання та управління судном і що “тепер їх занесе хтозна куди”.Капітан похолов з жаху.Це означало,що 80 пасажирів і 20 людей команди будуть безцільно стирчати в океані,можливо,і кілька днів,а може й тижні...А шторм тим часом не затихав.Він, навпаки,набирав все більших обертів.Раптом капітан почув віддалений крик,але вирішив,що це чайка...
...В мою каюту хлинула вода і я й оком не встигла змигнути як мене бурхливим потоком “вимило” на палубу,а тоді і за борт судна.Я кричала,скільки духу мала,але чи то ніхто не чув,чи просто не хотіли допомогти – не знаю.Але одне знаю точно: на допомогу мені виплила лише моя пуста валіза.Я учепилася за неї як за останню надію на порятунок і уже відносно спокійно втратила свідомість...
...Отямилася від удару об щось тверде.Цим чимось виявився величенький камінь на...узбережжі!Ура!Я врятована!Але зачекайте...Що це? Невже?!. Переді мною розстелилася досить красива панорама диких,повних хижаків та інших паразитів джунглів.Атас!Краще було втопитися...
І ось,замість того,щоб бути зараз у рідному порту,я стою на узбережжі у порваній блузі,обшарпаній спідниці і з пустою валізою у руках...
